Вибори президента України у 2024 році. Хто буде кандидатом від патріотичних сил?
(Рубрика «Точка зору»)
Коли минулого року українська патріотична спільнота бідкалася через те, що в другий тур президентських виборів разом із Петром Порошенком вийшов Володимир Зеленський, хотілося наголосити на одному позитиві – добре, що там не опинився Юрій Бойко. Безумовно, він був би легшим і зручнішим спаринг-партнером для Порошенка. Але мені особисто хотілося б жити в країні, де відверто проросійські політики не мають жодних шансів на перемогу і у другий тур президентських виборів не проходять.
2021 – екватор президента ЗеленськогоХоча чинна влада докладає усіх зусиль, аби продовжувати виглядати «новим обличчям», насправді команда Володимира Зеленського сидить у високих кріслах уже майже два роки. А приблизно о цій порі наступного року чинний президент перетне свій символічний «екватор», адже сплине половина його президентського терміну.
Це не лише добрий привід підбити підсумки, а й нагальна потреба замислитися про політичне майбутнє. Попри те, що наступні (чергові) президентські вибори мають відбутися аж у 2024 році, підготовка до них, зокрема вибір ключових претендентів, вже розпочався, а наступного року остаточно фіналізується.
Усі ми пам’ятаємо, що Володимир Зеленський обіцяв не висуватися на другий термін. (У травні 2020 року на пресконференції Володимир Зеленський сказав, що не виключає можливості балотуватися на другий термін – ред.) Логіка полягала в тому, що він докладе максимум зусиль і встигне все за першу президентську каденцію. Але дозволю собі припустити, що або з огляду на коронакризу, яка не дала реалізувати всього задуманого, або на умовні «численні прохання трудових колективів» Володимир Зеленський спробує свого щастя і на наступних президентських виборах.
І мріятиме про найпростішу дорогу до наступного президентського терміну – через другий тур із представником проросійських сил. Адже тільки в ситуації Зеленський-Бойко політтехнологи зможуть мобілізувати патріотичного виборця голосувати за лідера «Слуги народу». Це легкий шлях, про який мріяв штаб Петра Порошенка минулого року, і який вдалося блискуче пройти Леонідові Кучмі у сутичці з Петром Симоненком у 1999 році. Та не слід забувати, що така на позір «ідеальна схема» може дати збій з катастрофічними наслідками: пригадаймо бодай другий тур Тимошенко-Янукович у 2010 році…
Щоб уникнути патової ситуації «Зеленський-Бойко» у другому турі виборів-2024, громадянському суспільству й патріотичному середовищу варто вже замислитися над вибором альтернативного кандидата/кандидатки. Схоже на те, що свої сили на виборах може знову спробувати 5-й президент України Петро Порошенко. На його користь говорить колосальний політичний досвід, розбудована команда і наявність фактично необмежених ресурсів для фінансування кампанії. Але проти нього – надзвичайно високий антирейтинг, який перебороти можливо, але це буде вкрай важко.
Потенційним кандидатом виглядає і мер столиці Віталій Кличко
Попри гіркий досвід вибору «нових облич» у Верховну Раду (про що свідчить падіння рейтингу підтримки парламенту), в суспільстві все ще живий запит на, можливо, не настільки нову, але несподівану фігуру. З огляду на те, що серед усіх інституцій українці чи не найбільше довіряють армії, можна припустити, що кандидатура військового, який не словами, а діями довів свою любов до України, може «вистрелити». А якщо в такого військового за плечима ще й медійна і фінансова підтримка – як, наприклад, у генерала і депутата ВР від «ЄС»
Безумовно, можливі ще десятки інших кандидатур, більш і менш очевидних. Наведені мною прізвища є лише прикладами, покликаними привернути увагу до найголовнішої теми – кандидата в президента слід обирати вже , бо часу до президентських виборів насправді залишилося мало. Дуже не хочеться, щоб у 2024-му ми знову заголосили: ой, та обирати ж ні з кого!
Тому давайте проведемо репетицію в коментарях: а кого особисто ви б висунули кандидатом у президенти України?
Андрій Любка – письменник
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
ЗАКОН УКРАЇНИ №474-XIV — Офіційне інтернет-представництво Президента України
Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Основні засади і принципи виборів Президента України
1. Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.
2. Виборчий процес здійснюється на засадах: багатопартійності, вільного і рівноправного висування кандидатів у Президенти України; гласності і відкритості, свободи агітації; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
3. Участь громадян України у виборах Президента України є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах.
Стаття 2. Загальне виборче право
1. Вибори Президента України є загальними: право обирати мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років.
2. Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день проведення виборів досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більш як два строки підряд.
3. Будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, крім передбачених Конституцією України та цим Законом, забороняються.
4. Не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними.
5. Не можуть бути висунуті претендентами на кандидатів у Президенти України громадяни, які перебувають у місцях позбавлення волі або мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.
Стаття 3. Рівне виборче право
Вибори Президента України є рівними: громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах, кожний виборець має один голос.
Стаття 4. Пряме виборче право. Таємне голосування
1. Президент України обирається безпосередньо виборцями.
2. Голосування на виборах Президента України є таємним: контроль за волевиявленням виборців забороняється.
Стаття 5. Право висування претендента на кандидата у Президенти України
1. Право висування претендента на кандидата у Президенти України (далі — кандидат) належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними в порядку, визначеному цим Законом, через політичні партії та їх виборчі блоки (далі — партії (блоки), а також через збори виборців, в тому числі шляхом самовисування.
2. Партія (блок), збори виборців можуть висунути лише одного претендента на кандидата в Президенти України.
Стаття 6. Організація і проведення виборів Президента України виборчими комісіями
Організацію і проведення виборів Президента України здійснюють виборчі комісії, які утворюються і діють у порядку, визначеному цим та іншими законами України.
Стаття 7. Гласність і відкритість виборів Президента України
1. Підготовка і проведення виборів Президента України здійснюються відкрито і гласно.
2. Рішення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, виборчих комісій, що стосуються виборів Президента України, доводяться до відома громадян через засоби масової інформації, а в окремих випадках оприлюднюються іншим шляхом у п’ятиденний строк з дня їх прийняття, якщо інше не передбачено законом.
3. Виборчі комісії відповідно інформують громадян про свій склад, місцезнаходження та режим роботи, про утворення територіальних виборчих округів і дільниць, забезпечують можливість для ознайомлення їх із списками виборців, з біографічними даними кандидатів, їх передвиборними програмами, з формою та порядком заповнення підписних листів та виборчих бюлетенів, сповіщають населення про підсумки голосування і результати виборів Президента України, надають іншу інформацію у випадках, передбачених цим Законом.
4. Засоби масової інформації зобов’язані об’єктивно висвітлювати хід підготовки і проведення виборів, їх представникам гарантується безперешкодний доступ на всі збори і засідання, пов’язані з виборами. Виборчі комісії, органи державної влади, органи місцевого самоврядування зобов’язані надавати їм інформацію щодо підготовки і проведення виборів.
Стаття 8. Правова основа організації та проведення виборів Президента України
Організація і проведення виборів Президента України регулюються Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Центральну виборчу комісію» та іншими законами України.
Глава 2. ПОРЯДОК І СТРОКИ ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ ВИБОРІВ
Стаття 9. Види виборів і порядок їх призначення
1. Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими та повторними.
2. Вибори Президента України призначаються Верховною Радою України.
3. Вибори Президента України призначаються на неділю. Про день виборів Верховна Рада України повідомляє через засоби масової інформації.
Стаття 10. Строки призначення виборів
1. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Президента України. Постанова Верховної Ради України про призначення чергових виборів приймається не пізніш як за 180 днів до дня виборів.
2. Позачергові вибори Президента України проводяться в разі дострокового припинення повноважень Президента України в період 90 днів з дня припинення повноважень. Рішення про призначення позачергових виборів приймається не пізніш як на п’ятий день після припинення повноважень Президента України.
3. Повторні вибори Президента України призначаються Верховною Радою України в місячний строк з дня одержання подання Центральної виборчої комісії.
Глава 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ВИБОРІВ
Стаття 11. Загальнодержавний і територіальні виборчі округи
1. Вибори Президента України проводяться по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, який включає в себе всю територію України.
2. Для проведення виборів територія єдиного загальнодержавного одномандатного виборчого округу поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Кількість таких округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлюється Центральною виборчою комісією з урахуванням їх адміністративно-територіального устрою та кількості населення. Територіальний виборчий округ включає в себе один або кілька районів, міст, районів у містах або їх частин.
3. Рішення про утворення територіальних виборчих округів приймається Центральною виборчою комісією не пізніш як за 160 днів до дня виборів за поданням відповідно Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад. Територіальні виборчі округи утворюються з приблизно рівною кількістю виборців.
4. Список територіальних виборчих округів із зазначенням їх номерів, територіальних меж та центрів округів публікується Центральною виборчою комісією в пресі у триденний термін від дня прийняття нею відповідного рішення.
Стаття 12. Утворення виборчих дільниць
1. Для проведення голосування і підрахунку голосів по виборах Президента України територія сіл, селищ, міст, районів у містах, що входять до складу територіального виборчого округу, поділяється на виборчі дільниці.
2. Виборчі дільниці утворюються територіальними виборчими комісіями за поданням сільських, селищних, міських (міст, де немає районних рад), районних у містах рад, а у разі відсутності таких подань — за пропозицією відповідно сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження. Територіальною виборчою комісією встановлюється єдина нумерація виборчих дільниць, зазначаються межі кожної виборчої дільниці в межах відповідного територіального виборчого округу і доводяться до відома громадян.
3. У стаціонарних лікувальних, санаторно-оздоровчих закладах та інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливостями пересування, на суднах, які перебувають у день виборів у плаванні під державним прапором України, виборчі дільниці утворюються територіальними виборчими комісіями за місцем їх розташування або за місцем порту приписки судна.
4. Військовослужбовці голосують на загальних виборчих дільницях, розташованих за межами військових частин. Виборчі дільниці на територіях військових частин можуть утворюватися, як виняток, з дозволу Центральної виборчої комісії у військових частинах, розташованих за межами населених пунктів.
5. Виборчі дільниці при представництвах України за кордоном утворюються за поданням Міністерства закордонних справ України Центральною виборчою комісією.
6. Виборчі дільниці утворюються з кількістю від 20 до 3000 виборців, а у виняткових випадках — з меншою або більшою кількістю виборців.
7. Виборчі дільниці утворюються не пізніш як за 60 днів, а у виняткових випадках, які визначаються Центральною виборчою комісією, — не пізніш як за п’ять днів до дня виборів.
Стаття 13. Система виборчих комісій
Вибори Президента України організовують і проводять: 1) Центральна виборча комісія; 2) територіальні виборчі комісії; 3) дільничні виборчі комісії.
Стаття 14. Утворення виборчих комісій
1. Центральна виборча комісія утворюється відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та Закону України «Про Центральну виборчу комісію» (733/97-ВР).
2. Територіальні виборчі комісії утворюються не пізніш як за 70 днів до дня проведення виборів Президента України рішенням відповідно Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад у складі голови, заступника голови, секретаря та членів комісії за поданням керівних органів республіканської (Автономної Республіки Крим), обласних, Київської та Севастопольської міських організацій політичних партій або центральних органів цих партій. Зазначені подання направляються до відповідної ради не пізніш як за 80 днів до дня виборів. Якщо у встановлений строк подання від партій не надійдуть, рада утворює територіальні виборчі комісії за поданням голів відповідних рад (міських голів) або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють повноваження голів рад (міських голів). 3. До складу територіальних виборчих комісій обов’язково включаються (за наявності відповідних подань) по два представники від партій (блоків), від яких зареєстровані кандидати. Представниками від партій (блоків) можуть бути члени цих партій або безпартійні.
4. Загальна кількість членів територіальної виборчої комісії визначається відповідною радою з урахуванням вимог частини третьої цієї статті, але не може бути менше 10 осіб. Голова, заступник голови та секретар територіальної виборчої комісії не можуть бути членами однієї партії (представниками одного блоку партій).
5. У разі, коли рада в установлений цим Законом строк не утворить територіальні виборчі комісії, ці комісії утворюються не пізніш як за 65 днів до дня виборів Центральною виборчою комісією за поданнями, що вносилися на розгляд відповідної ради. Ці подання вносяться до Центральної виборчої комісії головою відповідної ради (міським головою) або посадовою особою, яка відповідно до закону здійснює його повноваження. У разі, коли таке подання не буде внесено у встановлені терміни, Центральна виборча комісія зобов’язана утворити територіальну виборчу комісію, виходячи з власної ініціативи, за поданням Голови Центральної виборчої комісії.
6. Дільничні виборчі комісії утворюються сільськими, селищними, міськими (міст, де відсутні районні ради), районними в містах радами не пізніш як за 45 днів до дня виборів у складі голови, заступника голови, секретаря і членів комісії. У виняткових випадках, визначених Центральною виборчою комісією, дільничні виборчі комісії утворюються за п’ять днів до дня виборів виконавчими комітетами відповідних рад. Голова, заступник голови, секретар комісії не можуть бути членами однієї партії (представниками одного блоку партій).
7. Кількість членів дільничних виборчих комісій визначається органами, що їх утворюють, залежно від кількості пропозицій, що надійшли відповідно до частини восьмої цієї статті, але не може бути менше 8 осіб. До складу дільничних виборчих комісій обов’язково включаються (за наявності відповідних подань) по два представники від районних, міських осередків чи вищого рівня організацій партій (блоків) — суб’єктів виборчого процесу. Представниками від партій (блоків) можуть бути члени цих партій або безпартійні. На виборчих дільницях, де кількість виборців не перевищує 50 осіб, дільничні виборчі комісії можуть утворюватися у складі голови, секретаря і 1-3 членів комісії з урахуванням подань партій (блоків), від яких зареєстровані кандидати.
8. Кандидатури до складу дільничної виборчої комісії вносяться на розгляд ради відповідно сільським, селищним, міським (міст, де немає районних рад) головою, головою районної у місті ради або посадовою особою, яка відповідно до закону здійснює її повноваження, на основі подань легалізованих відповідно до закону районних, міських осередків політичних партій (блоків), кандидатів, а також органів самоорганізації населення, що діють на відповідній території.
9. Подання щодо кандидатур до складу дільничних виборчих комісій направляються до відповідної ради не пізніш як за 60 днів до дня виборів. Якщо в установлений строк подання не надійшли, рада утворює комісії за пропозицією сільського, селищного, міського (міст, де немає районних рад) голови, голови районної у місті ради або посадової особи, яка відповідно до закону здійснює його повноваження.
10. У разі, коли рада в установлений цим Законом строк не утворить дільничні виборчі комісії, ці комісії утворюються не пізніш як за 40 днів до дня виборів відповідною територіальною виборчою комісією за поданнями, що вносилися на розгляд відповідної ради. Ці подання вносяться до територіальної виборчої комісії відповідно сільським, селищним, міським (міст, де немає районних рад) головою, головою районної у місті ради.
11. Дільничні виборчі комісії у стаціонарних лікувальних, санаторно-оздоровчих закладах та інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженим пересуванням, на суднах, які перебувають у плаванні, утворюються у порядку, передбаченому цією статтею.
12. Дільничні виборчі комісії при представництвах України за кордоном утворюються Центральною виборчою комісією за поданням керівників представництв.
13. Територіальні та дільничні виборчі комісії у п’ятиденний термін від дня їх утворення інформують населення через засоби масової інформації або іншим шляхом про своє місцезнаходження, поштову адресу та режим роботи.
14. Повноваження територіальних та дільничних виборчих комісій починаються з дня прийняття рішень про утворення комісій і закінчуються через десять днів після опублікування Центральною виборчою комісією повідомлення про результати виборів Президента України.
Стаття 15. Повноваження виборчих комісій
1. Повноваження Центральної виборчої комісії щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України визначаються Законом України «Про Центральну виборчу комісію» та цим Законом.
2. Центральна виборча комісія, крім повноважень, визначених Законом України «Про Центральну виборчу комісію»:
1) приймає обов’язкові для застосування виборчими комісіями роз’яснення з питань цього Закону, здійснює організаційно-методичне забезпечення їх діяльності;
2) контролює використання виборчими комісіями коштів Державного бюджету України із залученням до проведення перевірок працівників органів Міністерства фінансів України та Державної податкової адміністрації України;
3) встановлює норми і перелік необхідного обладнання, інвентаря та послуг для виборчих комісій і виборчих дільниць, вимоги до такого обладнання та порядок його зберігання;
4) припиняє рух коштів на рахунках виборчих комісій в установах банків після закінчення строку їх повноважень або в разі порушення кошторисно-фінансової дисципліни, приймає рішення про перерахування залишків коштів на рахунок Центральної виборчої комісії для подальшого перерозподілу на потреби виборчої кампанії;
5) проводить реєстрацію довірених осіб кандидатів;
6) визначає відповідно до цього та інших законів України порядок використання засобів масової інформації для проведення передвиборної агітації;
7) забезпечує виготовлення передвиборних плакатів кандидатів;
8) здійснює контроль за надходженням та використанням коштів особистих виборчих фондів кандидатів, залучає до проведення відповідних перевірок працівників органів Державної податкової адміністрації України, а також установу банку, в якому відкриті відповідні рахунки;
9) забезпечує централізоване виготовлення бюлетенів установленого зразка;
10) у тримісячний строк з дня офіційного опублікування результатів виборів надсилає до Рахункової палати звіт про витрату коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку та проведення виборів Президента України;
11) здійснює інші повноваження відповідно до цього та інших законів України.
3. Територіальна виборча комісія:
1) здійснює в межах відповідного територіального виборчого округу контроль за додержанням законодавства про вибори Президента України;
2) утворює виборчі дільниці, у випадках, передбачених цим Законом, встановлює єдину нумерацію виборчих дільниць, зазначає межі кожної виборчої дільниці по відповідному територіальному виборчому округу, про що доводить до відома громадян;
3) утворює дільничні виборчі комісії у випадках, передбачених цим Законом;
4) спрямовує діяльність дільничних виборчих комісій;
5) у порядку, встановленому Центральною виборчою комісією, вирішує, як юридична особа, питання розподілу коштів між дільничними виборчими комісіями, контролює забезпечення дільничних виборчих комісій приміщеннями, транспортом, засобами зв’язку, в межах своєї компетенції розглядає і вирішує інші питання матеріально-технічного забезпечення виборів на відповідній території;
6) контролює складання списків виборців і подання їх для загального ознайомлення;
7) організовує зустрічі кандидатів з виборцями спільно з відповідними органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування;
8) забезпечує передачу виборчим комісіям виборчих бюлетенів встановленого зразка, виготовлення та постачання бланків іншої документації відповідно до цього Закону;
9) встановлює підсумки голосування по територіальному виборчому округу, складає протокол про підсумки голосування та надсилає його до Центральної виборчої комісії;
10) забезпечує проведення повторного голосування відповідно до рішення Центральної виборчої комісії про призначення повторного голосування по виборах Президента України, а також проведення повторних виборів відповідно до цього Закону;
11) розглядає в межах своїх повноважень звернення, заяви і скарги щодо організації та проведення виборів на відповідній території, а також звернення, заяви і скарги на рішення та дії чи бездіяльність дільничних виборчих комісій і приймає по них рішення;
12) заслуховує інформацію дільничних виборчих комісій, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань, пов’язаних з підготовкою і проведенням виборів Президента України;
13) здійснює інші повноваження відповідно до цього та інших законів України.
4. Дільнична виборча комісія:
1) перевіряє точність списку виборців на виборчій дільниці;
2) забезпечує можливість ознайомлення виборців із списком виборців, розглядає заяви про помилки та неточності в списку і вирішує питання про внесення відповідних змін до нього;
3) створює умови для ознайомлення виборців з даними про зареєстрованих кандидатів у Президенти України, їх передвиборними програмами, а також з рішеннями та повідомленнями, опублікованими Центральною виборчою комісією, відповідною територіальною виборчою комісією, власними рішеннями та повідомленнями;
4) завчасно вручає або надсилає виборцям іменні запрошення із зазначенням дати проведення виборів, адреси приміщення для голосування, часу початку і закінчення голосування;
5) забезпечує підготовку приміщення для голосування та виготовлення виборчих скриньок;
6) у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням Центральної виборчої комісії вносить зміни до виборчого бюлетеня;
7) організовує на виборчій дільниці голосування;
8) проводить підрахунок голосів, поданих на виборчій дільниці, складає протокол про підсумки голосування та надсилає його до відповідної територіальної виборчої комісії;
9) розглядає в межах своїх повноважень звернення, заяви і скарги з питань підготовки виборів та організації голосування на виборчій дільниці та приймає по них рішення;
10) здійснює інші повноваження відповідно до цього та інших законів України.
Стаття 16. Правовий статус осіб, які входять до складу виборчих комісій
1. Статус членів Центральної виборчої комісії визначається Законом України «Про Центральну виборчу комісію» та цим Законом.
2. До складу територіальних та дільничних виборчих комісій по виборах Президента України можуть входити громадяни України, які мають право голосу і проживають або працюють в межах відповідного територіального виборчого округу. Для секретаря виборчої комісії обов’язковим є володіння державною мовою. Не можуть бути у складі виборчих комісій кандидати у Президенти України, їх близькі родичі (чоловік, дружина, їх діти, батьки, рідні брати і сестри), особи, які перебувають у прямому підпорядкуванні кандидатів по роботі (службі), довірені особи кандидатів, а також громадяни, які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята у встановленому законом порядку. Одна і та ж особа може входити до складу лише однієї виборчої комісії.
3. У разі реєстрації особи, яка входить до складу виборчої комісії, кандидатом у Президенти України або довіреною особою кандидата її повноваження у комісії вважаються припиненими з дня такої реєстрації.
4. Територіальна, дільнична виборча комісія може звернутися до органу, який її утворив, з мотивованою пропозицією з підстав, передбачених частиною сьомою цієї статті, про заміну голови, заступника голови, секретаря або члена комісії, якщо за це проголосує на засіданні комісії не менше двох третин її складу. Пропозиція виборчої комісії розглядається з прийняттям відповідного рішення.
5. У разі дострокового припинення повноважень виборчої комісії або зменшення кількісного складу виборчої комісії від встановленого у статті 14 цього Закону відповідний орган не пізніш як на сьомий день затверджує новий склад виборчої комісії або включає до її складу додаткових осіб.
6. За рішенням виборчої комісії, яке затверджується виборчою комісією вищого рівня, голова, заступник голови, секретар або інші члени територіальної виборчої комісії (загальною кількістю не більше трьох осіб) або дільничної виборчої комісії (загальною кількістю не більше двох осіб) можуть бути на період виборчої кампанії звільнені від виконання виробничих або службових обов’язків за основним місцем роботи.
7. Повноваження територіальної, дільничної виборчої комісії або окремих осіб, які входять до їх складу, можуть бути припинені достроково органом, що утворив комісію, лише у випадках порушення комісією або окремими особами з її складу Конституції, цього та інших законів України. Повноваження осіб, які входять до складу зазначених комісій, також припиняються у зв’язку з їх особистою заявою про складення повноважень у комісії, припиненням громадянства України, вибуттям за межі виборчого округу на період до закінчення виборчої кампанії, набранням законної сили обвинувального вироку суду щодо відповідної особи, а також у разі її смерті. Повноваження осіб, які входять до складу виборчих комісій, припиняються також у зв’язку з їх висуванням кандидатами у народні депутати України, кандидатами на посади сільських, селищних, міських голів, кандидатами у депутати місцевих рад. Припинення повноважень виборчої комісії чи окремих членів комісії, а також внесення змін до її складу здійснюється в порядку, визначеному цим Законом.
Стаття 17. Оплата праці членів виборчих комісій
1. Оплата праці членів виборчих комісій, звільнених від виконання виробничих або службових обов’язків за основним місцем роботи, а також пенсіонерів та осіб, що тимчасово не працюють, здійснюється відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.
2. Розмір заробітної плати членів виборчих комісій, звільнених від виконання виробничих або службових обов’язків за основним місцем роботи, не може бути нижчим від середньої заробітної плати за місцем основної роботи.
Стаття 18. Організація роботи виборчих комісій
1. Основною формою роботи виборчих комісій є відкриті засідання, які скликаються головою комісії, в разі його відсутності — заступником голови, а у випадках, коли відповідно до цього Закону у складі комісії відсутній заступник голови, — секретарем комісії. На засіданнях комісії мають право бути присутніми з додержанням вимог цього Закону кандидати у Президенти України, їх довірені особи, не більш як по два офіційних спостерігачі від партій (блоків), від яких зареєстровані кандидати, а також офіційні спостерігачі від кандидатів, іноземних держав і міжнародних організацій, представники засобів масової інформації. За рішенням комісії на її засіданні можуть бути присутні й інші особи.
2. У разі відсутності голови і заступника голови виборчої комісії, неможливості скликання ними засідання комісії або їх відмови скликати засідання воно може бути скликано на вимогу не менш як однієї третини членів комісії з обов’язковим повідомленням усіх осіб, що входять до складу комісії, про час і місце проведення засідання та питання, які пропонується розглянути.
3. Перше засідання виборчої комісії скликається не пізніш як на третій робочий день після її утворення, а наступні — за необхідністю.
4. Засідання виборчої комісії веде її голова або його заступник, а в разі невиконання ними з будь-яких причин цієї функції комісія визначає зі свого складу головуючого на конкретному засіданні. Протокол засідання підписується головуючим на засіданні та секретарем комісії чи членом комісії, який виконує обов’язки секретаря.
5. Засідання виборчої комісії є правомочним, якщо у ньому бере участь не менш як дві третини її складу. Рішення комісії приймається у формі постанови відкритим голосуванням більшістю голосів від загального складу комісії. За рівної кількості голосів, поданих під час голосування, прийнятим вважається те рішення, за яке проголосував головуючий на засіданні комісії. Рішення виборчої комісії повинно бути мотивованим і містити посилання на конкретні норми законодавчих актів. Особи, які входять до складу виборчої комісії і брали участь у її засіданні, але не згодні з прийнятим нею рішенням, можуть висловити в письмовій формі окрему думку, що додається до протоколу засідання комісії. Рішення комісії підписується головуючим на її засіданні та секретарем.
6. Комісія може прийняти мотивоване рішення про позбавлення права участі в засіданні осіб, зазначених у частині першій цієї статті та частині четвертій статті 7 цього Закону, якщо вони перешкоджають його проведенню.
7. Рішення виборчих комісій, прийняті в межах їх повноважень, є обов’язковими для учасників виборчого процесу. Ніхто не має права втручатися у діяльність виборчих комісій, крім випадків, передбачених законом.
8. Приймати документи, звернення, заяви і скарги, що надходять до виборчої комісії, мають право голова, заступник голови, секретар або член виборчої комісії, а в Центральній виборчій комісії — також працівники її секретаріату. Усі документи, звернення, заяви і скарги реєструються в установленому Центральною виборчою комісією порядку. Кожен член виборчої комісії має право знайомитися з усіма документами, зверненнями, заявами, скаргами, які зберігаються в комісії.
9. Для організаційного, правового, технічного забезпечення здійснення функцій, передбачених цим Законом, виборча комісія може залучати відповідних спеціалістів, технічних працівників з оплатою їх праці в межах коштів, що виділяються комісії на підготовку і проведення виборів.
10. Членам виборчих комісій під час виконання своїх обов’язків члена комісії забороняється агітувати «за» чи «проти» кандидатів у Президенти України та оцінювати діяльність політичних партій або виборчих блоків партій, які висунули кандидатів у Президенти України.
11. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також державні підприємства, установи і організації зобов’язані створити належні умови виборчим комісіям у здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 19. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій
1. Рішення, дії або бездіяльність територіальних чи дільничних виборчих комісій можуть бути оскаржені кандидатами у Президенти України, їх довіреними особами, уповноваженими особами партій (блоків), а також виборцями протягом семи днів з дня прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності до виборчої комісії вищого рівня або безпосередньо до суду за місцезнаходженням дільничної виборчої комісії, а щодо територіальної виборчої комісії — відповідно до Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласного суду, міських Київського та Севастопольського судів.
2. Рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії можуть бути оскаржені до Верховного Суду України у порядку, передбаченому законом.
3. Скарги (заяви), що надійшли до відповідної виборчої комісії або суду, розглядаються протягом трьох днів, а в разі оскарження рішення, дії або бездіяльності виборчих комісій менш як за три дні до виборів чи в день їх проведення — негайно.
4. У випадках, що потребують додаткової перевірки, скарги повинні бути розглянуті у десятиденний строк, але не пізніше дня виборів.
5. Не підлягають розгляду (залишаються без розгляду) скарги (заяви), подані з порушенням установлених цим Законом строків.
6. Не підлягають розгляду скарги (заяви) щодо порушень цього Закону, які мали місце до дня голосування, але були подані до відповідної виборчої комісії або суду після 24 години дня, що передує дню голосування, а також скарги (заяви) щодо порушень цього Закону, які мали місце в день голосування, але були подані до відповідної виборчої комісії пізніше 24 години дня голосування.
7. Суди організовують свою роботу під час виборчої кампанії, в тому числі у вихідні дні, таким чином, щоб забезпечити своєчасний розгляд скарг усіх суб’єктів виборчого процесу. Суди забезпечують розгляд скарг і в день виборів Президента України.
Стаття 20. Списки виборців, порядок їх складання та уточнення
1. Для проведення виборів Президента України виконавчими комітетами сільських, селищних, міських (міст, де немає районних рад), районних у містах рад або органами, що відповідно до закону здійснюють їх функції, складаються списки виборців по кожній виборчій дільниці (крім зазначених у частині другій цієї статті). Військовослужбовці, які голосуватимуть на виборчих дільницях, розташованих за межами військових частин, включаються до списків виборців по відповідних виборчих дільницях на підставі даних, поданих до органів, що складають списки виборців, командирами військових частин не пізніш як за п’ять днів до дня виборів. Для забезпечення вільного волевиявлення військовослужбовцями строкової служби в день виборів їм надається відпустка не менш як на чотири години.
2. На виборчих дільницях, утворених у стаціонарних лікувальних, санаторно-оздоровчих закладах, інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливостями пересування, на суднах, що у день виборів перебувають у плаванні, на виборчих дільницях при представництвах України за кордоном, а також у військових частинах, розташованих за межами населених пунктів, списки виборців складаються за тією ж формою відповідними дільничними виборчими комісіями за поданням керівників відповідних закладів, капітанів суден, командирів військових частин тощо.
3. До списків виборців включаються всі громадяни України, які на день виборів досягли (досягнуть) вісімнадцятирічного віку, мають право голосу та на момент складання списку проживають на території відповідної виборчої дільниці. За відсутності відомостей про місяць і день народження громадянина вважається, що він народився 1 січня відповідного року.
4. До списків виборців виборчих дільниць, утворених при представництвах України за кордоном, включаються працівники цих представництв та члени їх сімей, а також інші громадяни України, які проживають або перебувають на території відповідної іноземної держави.
5. До списку виборців вносяться прізвище, ім’я, по батькові, рік народження виборця (для осіб, яким у рік проведення виборів виповнилося або виповнюється вісімнадцять років, — число, місяць, рік народження), адреса (місце проживання) виборця. Прізвища виборців включаються до списку в порядку, зручному для проведення голосування. Громадянин може бути включений до списку виборців лише на одній виборчій дільниці.
6. Списки виборців, підписані керівниками органів, що їх склали, передаються дільничним виборчим комісіям не пізніш як за 40 днів до дня виборів. Посадові особи, які підписали списки виборців, несуть відповідальність за достовірність, повноту списків, своєчасність їх передачі дільничним виборчим комісіям.
7. Дільнична виборча комісія уточнює списки виборців, після чого вони підписуються головою та секретарем комісії і не пізніш як за 15 днів до дня виборів подаються для загального ознайомлення.
8. Виборці, які прибули на територію виборчої дільниці після уточнення списків виборців, включаються дільничною виборчою комісією до списку виборців на підставі документів, що засвідчують їх особу та місце проживання, та довідки про невключення їх до списку виборців за попереднім місцем проживання. Про їх включення до списків виборців дільнична виборча комісія повідомляє територіальну виборчу комісію за їх попереднім місцем проживання.
9. Виборці, які вибули з території виборчої дільниці після оприлюднення списків виборців, на підставі відповідних документів виключаються дільничною виборчою комісією зі списку виборців. Таким особам надаються довідки за формою, яка затверджується Центральною виборчою комісією, на підставі яких ці особи заносяться до списків виборців на дільниці за новим місцем проживання. Зазначена довідка додається до списку виборців.
10. У виняткових випадках на виборчих дільницях, утворених у місцях тимчасового перебування виборців, списки виборців можуть бути складені і подані для загального ознайомлення не пізніш як за три дні до виборів.
11. Громадянин має право оскаржити протягом трьох днів до дільничної виборчої комісії, територіальної виборчої комісії або безпосередньо до суду допущені при складанні списку виборців неправильності, в тому числі невключення, неправильне включення його до списку виборців або виключення його зі списку виборців. Скарга громадянина, подана до дільничної або територіальної виборчої комісії, розглядається комісією у триденний строк, а напередодні і в день виборів — негайно. Дільнична виборча комісія зобов’язана внести необхідні зміни до списку виборців або видати заявнику копію мотивованого рішення про відхилення його скарги.
Стаття 21. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення виборів
1. Витрати на підготовку і проведення виборів Президента України здійснюються Центральною виборчою комісією відповідно до затвердженого нею кошторису в межах коштів, передбачених на вибори в Державному бюджеті України.
2. У разі несвоєчасного виділення бюджетних коштів для фінансування виборів Національний банк України за зверненням Центральної виборчої комісії у триденний строк надає їй безвідсоткові кредити в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на проведення виборів, та розмірах, визначених Центральною виборчою комісією. Гарантом повернення кредиту є Міністерство фінансів України.
3. Надані кредити повертаються Національному банку України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за рахунок коштів Державного бюджету України не пізніш як через три місяці після їх одержання.
4. Фінансове, матеріально-технічне забезпечення виборів Президента України здійснюється Центральною виборчою комісією.
5. Поряд з державним фінансуванням виборів Президента України кандидатом у Президенти України можуть використовуватися кошти особистого виборчого фонду, який утворюється в порядку, визначеному цим Законом, для фінансування передвиборної агітації.
6. Громадяни України, їх об’єднання, юридичні особи, зареєстровані в Україні, за винятком підприємств з іноземними інвестиціями, а також державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що утримуються за рахунок Державного бюджету України або бюджету місцевого самоврядування, можуть в установленому порядку вносити свої пожертвування до особистих виборчих фондів кандидатів у Президенти України.
Глава 4. ВИСУВАННЯ І РЕЄСТРАЦІЯ КАНДИДАТІВ У ПРЕЗИДЕНТИ УКРАЇНИ
Стаття 22. Висування претендентів на кандидатів у Президенти України партіями, виборчими блоками партій
1. Право висувати претендента на кандидата у Президенти України належить партіям, які зареєстровані Міністерством юстиції України. Це право реалізується партією як безпосередньо, так і через об’єднання кількох партій у виборчий блок.
2. Виборчий блок партій може бути утворений двома або більшою кількістю партій на підставі рішень партій, які об’єдналися у виборчий блок для участі у виборах Президента України. Це рішення підписується керівниками партій, що об’єдналися у виборчий блок, та скріплюється печатками цих партій. До рішення додається угода про утворення виборчого блоку, яка включає в себе: порядок проведення міжпартійного з’їзду (конференції) блоку; умови делегування на них делегатів від партій, що об’єдналися у блок; умови функціонування керівних органів блоку; зобов’язання по проведенню фінансування передвиборчої кампанії блоку та інші питання, які регламентують діяльність блоку.
3. Висування претендентів на кандидатів у Президенти України (далі — претенденти) починається за 170 днів і закінчується за 140 днів до дня виборів.
4. Претендент висувається партією на з’їзді, конференції, що є найвищим статутним органом цієї партії. Порядок проведення з’їзду (конференції, загальних зборів) партії визначається її статутом.
5. Висування претендента виборчим блоком партії здійснюється на міжпартійному з’їзді (конференції), делегати на який обираються членами партій, що об’єдналися у виборчий блок, відповідно до норми представництва, визначеної угодою про утворення виборчого блоку.
6. Претендентом на кандидата у Президенти України від партії або виборчого блоку партій може бути як член цієї партії, так і позапартійний громадянин.
7. З’їзд (конференція, загальні збори) має право вирішувати питання висування претендента, якщо на ньому присутні більше двох третин обраних делегатів, але не менше 200 осіб. Претендент вважається висунутим, якщо за його кандидатуру проголосувало більше половини учасників з’їзду (конференції, загальних зборів).
8. У разі висунення претендента партія, виборчий блок партій повідомляє про це особу, яку висунуто претендентом на кандидата у Президенти України, і після одержання її згоди балотуватися на виборах подає заяву до Центральної виборчої комісії. У заяві зазначаються прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць і рік народження, громадянство претендента, дані про місце його проживання в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіння державною мовою, а також прізвище, ім’я, по батькові, адреса і номер телефону уповноваженої особи партії, виборчого блоку партій. Заява підписується керівником відповідної партії (керівниками партій, що об’єдналися у виборчий блок). До заяви додаються:
1) копія свідоцтва про реєстрацію партії (партій, що об’єдналися у виборчий блок), завірена у Міністерстві юстиції України;
2) угода про утворення виборчого блоку партій, підписана керівниками відповідних партій та скріплена печатками партій;
3) витяг з протоколу (рішення) з’їзду (конференції, загальних зборів) партії, виборчого блоку партій про висунення претендента на кандидата у Президенти України;
4) заява претендента про згоду балотуватися на виборах Президента України від даної партії, виборчого блоку партій;
5) передвиборна програма претендента;
6) декларація претендента про майно та доходи за попередній рік, складена за формою, встановленою Міністерством фінансів України;
7) анкета претендента на кандидата у Президенти України за формою, встановленою Центральною виборчою комісією (заповнюється претендентом особисто).
9. Центральна виборча комісія видає уповноваженій особі партії, виборчого блоку партій, яка подала документи, зазначені у частині восьмій цієї статті, довідку про їх прийняття. Довідка має містити перелік прийнятих документів, число, місяць і рік, а також час їх прийняття, посаду і прізвище особи, яка прийняла документи.
Стаття 23. Збори виборців
1. Збори виборців мають право в строки, передбачені частиною третьою статті 22 цього Закону, висунути претендента на кандидата у Президенти України, якщо в них беруть участь не менш як 500 громадян України, що мають право голосу. Збори виборців можуть проводитися за місцем проживання або на підприємствах, в установах, організаціях. Ініціатори проведення зборів зобов’язані повідомити про дату і місце проведення зборів виконавчий комітет відповідної ради не пізніш як за три дні до проведення зборів. Виконавчий комітет ради може направити свого представника для здійснення контролю за додержанням вимог цього Закону при проведенні зборів.
2. На початку зборів складається список їх учасників із зазначенням прізвища, імені, по батькові, дати народження та адреси учасника. На зборах виборців ведеться протокол, в якому повинні бути зазначені дані про складання списку учасників зборів та їх кількість, обрання президії зборів та її склад. Список учасників зборів додається до протоколу. Одна і та ж особа не може бути учасником більш як одних зборів виборців по висуванню претендента.
3. Рішенням зборів виборців, прийнятим більшістю голосів, затверджується ініціативна група виборців у складі 10-20 учасників зборів. Персональний склад ініціативної групи зазначається в протоколі зборів.
Стаття 24. Висування претендента на кандидата у Президенти України зборами виборців
1. Збори виборців можуть обговорювати одну або кілька кандидатур претендентів. Кожний учасник зборів може запропонувати для обговорення будь-яку кандидатуру, в тому числі, самовисунутися. Висунутою зборами виборців як претендентом вважається особа, за яку проголосувало не менш як дві третини учасників зборів.
2. Ініціативна група виборців подає до Центральної виборчої комісії заяву про реєстрацію претендента та заяву про реєстрацію ініціативної групи. У заяві про реєстрацію претендента зазначаються дані про претендента, передбачені частиною восьмою статті 22 цього Закону. До заяви додаються:
1) протокол зборів виборців про висунення претендента;
2) список учасників зборів;
3) заява претендента про його згоду балотуватися кандидатом у Президенти України, а також документи, передбачені пунктами 5, 6 і 7 частини восьмої статті 22 цього Закону. У заяві про реєстрацію ініціативної групи виборців зазначається прізвище, ім’я, по батькові, адреса і номер телефону уповноваженої особи ініціативної групи.
3. У разі, якщо одна і та ж особа висунута претендентом більш як одними зборами виборців, Центральна виборча комісія здійснює реєстрацію претендента на підставі документів, що надійшли у комісію першими. Одночасно Центральна виборча комісія реєструє ініціативну групу виборців, зазначених в цих документах, як таку, що набуває статусу суб’єкта висунення даного претендента. У цьому разі інші протоколи з матеріалами щодо висунення даного претендента розглядаються комісією і додаються до рішення про реєстрацію відповідного претендента, а в рішенні вказуються назви всіх зборів, від яких висунуто претендента. Зазначені в цих протоколах ініціативні групи виборців можуть утворювати зі свого складу групи підтримки даного претендента.
Стаття 25. Реєстрація претендента на кандидата у Президенти України
1. Реєстрація претендента на кандидата у Президенти України здійснюється Центральною виборчою комісією. Претендентом може бути зареєстрована особа, яка відповідає вимогам статті 2 цього Закону.
2. Центральна виборча комісія приймає рішення про реєстрацію претендента в п’ятиденний строк з дня подання заяви про реєстрацію претендента та документів, передбачених статтею 22 цього Закону, і протягом 48 годин після реєстрації видає уповноваженій особі партії (блоку), ініціативної групи виборців довідку про реєстрацію претендента і необхідну кількість підписних листів встановленої форми для збирання підписів виборців на підтримку претендента. Для реєстрації претендента забороняється вимагати інші документи або відомості, ніж передбачені статтями 22 і 24 цього Закону.
3. Претенденти мають рівні права незалежно від суб’єкта висунення.
4. Центральна виборча комісія відмовляє заявнику в реєстрації претендента на кандидата у Президенти України, якщо:
1) необхідні для реєстрації документи подані після закінчення строку, визначеного частиною третьою статті 22 цього Закону;
2) не надано всіх необхідних для реєстрації документів або подано документи, що не відповідають вимогам цього Закону;
3) не додержано встановлений цим Законом, статутом політичної партії або угодою про утворення виборчого блоку порядок висунення претендента.
5. Відмова у реєстрації з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини четвертої цієї статті, не позбавляє претендента права в межах строків, встановлених для висунення претендентів на кандидата в Президенти України, повторно подати документи на реєстрацію після усунення виявлених недоліків.
6. Центральна виборча комісія скасовує рішення про реєстрацію претендента на кандидата в Президенти України у разі отримання нею документально підтверджених даних про наявність у претендента судимості або про інші обставини, які відповідно до цього Закону позбавляють особу права бути обраною Президентом України.
Стаття 26. Підписний лист
Форма підписного листа на підтримку претендента на кандидата в Президенти України затверджується Центральною виборчою комісією не раніш як за 170 днів до дня виборів. Підписний лист повинен містити відомості про претендента: прізвище, ім’я, по батькові, рік народження, громадянство, партійність, освіта, професія, місце роботи і проживання, ким висунутий; мати графи, в яких зазначаються порядковий номер і дата підпису виборця, прізвище, ім’я, по батькові виборця, число, місяць та рік його народження, домашня адреса, номер і серія паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, особистий підпис виборця. Число та місяць народження ставляться тільки для тих виборців, яким виповнюється в рік виборів вісімнадцять років. Підписний лист також повинен містити дані про особу, яка збирає підписи (прізвище, ім’я, по батькові, домашня адреса, за наявності — номер телефону).
Стаття 27. Порядок збирання підписів на підтримку претендентів
1. За дорученням претендента на кандидата у Президенти України або уповноваженої особи партії (блоку), ініціативної групи виборців, якими висунуто претендента, підписи на його підтримку можуть збирати громадяни України, які мають право голосу.
2. Особа, яка збирає підписи, до початку їх збирання повинна внести до підписних листів відомості про себе, передбачені статтею 26 цього Закону.
3. Графи підписного листа, що стосуються виборця, заповнюються ним особисто, а в разі неможливості за станом здоров’я особисто заповнити підписний лист на його прохання — особою, яка збирає підписи. Правильність даних про виборця, внесених до підписного листа, засвідчується його особистим підписом.
4. Ніхто не має права примушувати виборця підтримати претендента, платити коштами, товарами або послугами за підписи, а також перешкоджати йому у підтримці претендента.
5. В одному підписному листі повинні бути підписи мешканців лише одного населеного пункту.
6. Заповнений підписний лист підписується особою, яка збирала підписи. Вона несе персональну відповідальність за достовірність даних, внесених до підписного листа.
7. Центральна виборча комісія забезпечує здійснення контролю за додержанням вимог цього Закону при збиранні підписів.
8. Заповнені підписні листи подаються безпосередньо до Центральної виборчої комісії для реєстрації не пізніш як за 110 днів до дня виборів Президента України. Про прийняття підписних листів Центральна виборча комісія видає уповноваженим особам, які їх подали, довідку встановленого зразка.
9. При встановленні на підставі підписних листів кількості виборців, які підтримали претендента на кандидата у Президенти України, не враховуються підписи виборців, щодо яких у підписному листі відсутні усі або окремі відомості, передбачені підписним листом. Не враховуються підписні листи, що містять підписи мешканців різних населених пунктів, в яких відсутні дані про особу, яка збирала підписи, або не підписані нею. Недійсними вважаються підписні листи невстановленого зразка, підроблені, а також насильно чи шляхом підкупу зібрані. Підписні листи можуть бути визнані недійсними за рішенням Центральної виборчої комісії.
10. У разі невідповідності оформлення поданих підписних листів вимогам цього Закону Центральна виборча комісія не пізніш як на п’ятий день після їх прийняття сповіщає про це осіб, які їх подали. Виправлені або додаткові підписні листи подаються до комісії не пізніш як за 100 днів до дня виборів Президента України.
11. Про результати збирання підписів на підтримку кожного з претендентів Центральна виборча комісія складає протокол, з яким ознайомлює претендента або уповноважену особу партії (блоку), ініціативної групи виборців у триденний строк.
12. Право ознайомлення з підписними листами, поданими до Центральної виборчої комісії, мають виключно особи, що входять до її складу, та за дорученням керівників комісії — працівники секретаріату комісії.
13. Забороняється організовувати збирання підписів на підприємствах, в установах і організаціях.
Стаття 28. Реєстрація кандидата у Президенти України
1. Претендент має бути зареєстрований як кандидат у Президенти України, якщо його кандидатуру підтримають своїми підписами не менш як один мільйон громадян України, які мають право голосу, в тому числі не менш як 30 тисяч громадян у кожному з двох третин регіонів (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ та Севастополь) України.
2. Реєстрація претендента як кандидата у Президенти України здійснюється Центральною виборчою комісією протягом п’яти днів після складення нею протоколу про результати збирання підписів виборців на підтримку претендента.
3. Рішення про реєстрацію кандидата у Президенти України приймається Центральною виборчою комісією за наявності документів, передбачених статтями 22 і 24 цього Закону, та протоколу Центральної виборчої комісії про результати збирання підписів виборців на підтримку претендента. Реєстрація кандидатів у Президенти України повинна бути завершена не пізніш як за 90 днів до дня виборів Президента України.
4. Центральна виборча комісія протягом двох днів після реєстрації видає кандидату в Президенти України посвідчення встановленого зразка, а претендентам, яким відмовлено у реєстрації, — рішення.
5. Не пізніш як на п’ятий день після закінчення реєстрації всіх кандидатів Центральна виборча комісія публікує в пресі та оголошує в інших засобах масової інформації список кандидатів у Президенти України із зазначенням в алфавітному порядку прізвища, імені, по батькові, року народження, партійності, освіти, посади (заняття), місця роботи і проживання кожного кандидата та ким висунутий кандидат.
6. Рішення Центральної виборчої комісії про реєстрацію кандидата або про відмову в реєстрації може бути оскаржено претендентом, щодо якого прийнято таке рішення, або уповноваженою особою партії (блоку), ініціативної групи виборців, якими висунуто даних претендентів, до Верховного Суду України протягом п’яти днів з моменту його прийняття. Верховний Суд України розглядає скаргу в семиденний строк. Рішення Верховного Суду України є остаточним і підлягає негайному виконанню.
Стаття 29. Декларація про доходи кандидата у Президенти України
1. Декларація про майно та доходи за попередній рік кандидата у Президенти України складається особисто претендентом за формою, встановленою Міністерством фінансів України. Претендент несе відповідальність за достовірність відомостей, поданих у декларації.
2. Достовірність відомостей, поданих у декларації, перевіряється Державною податковою адміністрацією України за дорученням Центральної виборчої комісії. Виявлення в декларації завідомо неправдивих відомостей або інших істотних порушень законодавства при підготовці та представленні декларації тягне за собою відмову в реєстрації претендента як кандидата в Президенти України. У разі виявлення таких фактів після реєстрації кандидата в Президенти України Центральна виборча комісія повинна в п’ятиденний строк звернутися до Верховного Суду України із заявою про скасування реєстрації відповідної особи як кандидата в Президенти України. В разі прийняття судом рішення про скасування реєстрації відповідної особи як кандидата, на визначених в заяві підставах, суд зобов’язаний порушити кримінальну справу з цього питання.
3. Центральна виборча комісія у триденний строк після їх надходження публікує декларації всіх претендентів на кандидата у Президенти України в газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр».
Стаття 30. Вибуття кандидата у Президенти України з балотування
1. Кандидат у Президенти України не пізніш як за три дні до дня виборів може зняти свою кандидатуру, звернувшись з відповідною письмовою заявою до Центральної виборчої комісії. У цьому разі за рішенням комісії його кандидатура виключається із списку кандидатів, і він вибуває з балотування на виборах Президента України.
2. У разі смерті кандидата Центральна виборча комісія оголошує його таким, що вибув з балотування на виборах, і його кандидатура виключається із списку кандидатів.
3. Центральна виборча комісія повідомляє виборчі комісії про вибуття кандидата в Президенти України з балотування, і це рішення оприлюднюється в засобах масової інформації не пізніше наступного дня після його прийняття, але не пізніш як за один день до дня виборів.
Глава 5. ПЕРЕДВИБОРНА АГІТАЦІЯ
Стаття 31. Проведення передвиборної агітації кандидатами в Президенти України
1. Передвиборна агітація розпочинається після реєстрації претендента кандидатом в Президенти України Центральною виборчою комісією і закінчується за один день до дня виборів. Передвиборна агітація може здійснюватися у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України.
2. Громадяни України, політичні партії, інші об’єднання громадян, колективи підприємств, установ і організацій мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми кандидатів, їх політичні, ділові та особисті якості, вести агітацію «за» або «проти» кандидатів на зборах, мітингах, у бесідах, пресі, на радіо і телебаченні.
3. Кандидати у Президенти України проводять зустрічі з виборцями як на зборах, так і в іншій зручній для виборців формі. Територіальні виборчі комісії беруть участь в організації зустрічей кандидатів з виборцями. На прохання кандидатів чи виборчих комісій органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування сприяють в організації таких зустрічей.
4. Для проведення масових заходів передвиборної агітації місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації державної і комунальної форм власності, а також змішаної форми власності, де частка державної власності перевищує 25 відсотків, безкоштовно надають придатні для цієї мети приміщення у визначений виборчою комісією час. При цьому територіальні виборчі комісії зобов’язані забезпечити рівні можливості для всіх кандидатів у Президенти України.
5. Центральна виборча комісія за рахунок коштів, що виділяються з Державного бюджету України на проведення виборчої кампанії, забезпечує виготовлення не пізніш як за 50 днів до дня виборів передвиборних плакатів кандидатів у Президенти України. Форма, розмір та поліграфічне виконання передвиборних плакатів, їх тираж відповідно до вимог частини сьомої цієї статті встановлюються Центральною виборчою комісією і повинні бути однаковими для всіх кандидатів.
6. Для забезпечення своєчасного виготовлення передвиборних плакатів до Центральної виборчої комісії не пізніш як у тижневий термін після реєстрації претендента кандидатом ним особисто або його довіреною особою подаються передвиборна програма (тези передвиборної програми) та автобіографія, загальним обсягом не більше чотирьох сторінок машинописного тексту, надрукованого через півтора інтервала (7800 друкованих знаків), дві фотокартки встановленого Центральною виборчою комісією формату.
7. Виготовлені передвиборні плакати з розрахунку по 10 примірників кожного плаката на кожну виборчу комісію у встановленому Центральною виборчою комісією порядку передаються безпосередньо кандидатам у Президенти України або їх довіреним особам чи за їх згодою територіальним виборчим комісіям.
8. Кожен кандидат за власним розсудом може забезпечувати виготовлення інших матеріалів передвиборної агітації за рахунок і в межах коштів особистого виборчого фонду. Відомості, що подаються у зазначених матеріалах, повинні відповідати вимогам закону. По три примірники друкованих матеріалів, виготовлених за рахунок особистого виборчого фонду кандидата, у триденний термін після їх виготовлення повинні бути подані кандидатом або його довіреними особами до Центральної виборчої комісії і до територіальних виборчих комісій за місцем поширення цих матеріалів.
9. Усі друковані матеріали передвиборної агітації повинні містити інформацію про організацію, установу та осіб, відповідальних за їх випуск, вихідні дані установи, що здійснила друк, відомості про загальний тираж відповідного друкованого матеріалу.
10. Органи місцевого самоврядування відводять місця та обладнують стенди, дошки у людних місцях для розміщення матеріалів передвиборної агітації, забезпечують наявність на них агітаційних матеріалів, видання яких здійснюють відповідні виборчі комісії, а також опублікованих ними повідомлень, передбачених цим Законом, щодо виборчої кампанії та кандидатів. Забороняється розміщення цих матеріалів на будівлях, що є пам’ятками архітектури, та в місцях, де вони перешкоджають безпеці дорожнього руху.
Стаття 32. Використання засобів масової інформації у передвиборній агітації
1. Кандидатам у Президенти України надається право безплатного користування державними засобами масової інформації шляхом надання їм рівноцінного і однакового за обсягом часу мовлення на загальнодержавному рівні і в межах окремого виборчого округу. Конкретний обсяг і час радіо- і телепередач, визначених для передвиборної агітації кандидатів на загальнодержавному рівні, встановлюється Центральною виборчою комісією, у територіальних виборчих округах — територіальними виборчими комісіями за погодженням з керівниками відповідних засобів масової інформації. Телерадіокомпаніям забороняється переривати передвиборні агітаційні програми, в тому числі рекламою товарів, робіт, послуг.
2. Кандидати у Президенти України мають право на безплатне розміщення тексту своєї передвиборної програми обсягом не більше чотирьох сторінок машинописного тексту (7800 друкованих знаків) в однаковому поліграфічному виконанні в газетах «Голос України», «Урядовий кур’єр». Черговість друкування передвиборних програм кандидатів у Президенти України встановлюється Центральною виборчою комісією шляхом жеребкування.
3. Центральна виборча комісія та територіальні виборчі комісії з коштів Державного бюджету України, виділених на проведення виборчої кампанії, оплачують встановлені згідно з цим Законом: час на державному радіо і телебаченні, друкування передвиборних плакатів та публікацію передвиборних програм кандидатів в газетах «Голос України» і «Урядовий кур’єр», в обласних виданнях.
4. Кандидати у Президенти України мають право за рахунок і в межах коштів особистого виборчого фонду додатково друкувати свої матеріали передвиборної агітації як у державних, так і недержавних періодичних друкованих виданнях на умовах рівної оплати за одиницю газетної площі, а також вести свою передвиборну агітацію як на державних, так і недержавних телерадіоканалах на умовах рівної оплати за одиницю ефірного часу.
5. У разі оприлюднення в засобах масової інформації недостовірних, на думку кандидата у Президенти України, матеріалів про нього, ці засоби масової інформації протягом семи днів, але не пізніш як за два дні до дня виборів, зобов’язані надати кандидату в Президенти України, щодо якого поширені недостовірні матеріали, такий же час на радіо або телебаченні чи таку ж друковану газетну площу для спростування недостовірних матеріалів.
Стаття 33. Обмеження проведення передвиборної агітації
1. Забороняється участь у передвиборній агітації: органам державної влади, включаючи судові органи та органи прокуратури, і органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам; членам виборчих комісій; особам, які не є громадянами України.
2. Державним телерадіокомпаніям, друкованим засобам масової інформації з державною участю, участю органів місцевого самоврядування, їх посадовим особам, творчим працівникам засобів масової інформації у період виборчої кампанії у своїх повідомленнях, матеріалах і передачах забороняється підтримувати або віддавати перевагу в будь-якій формі тому чи іншому кандидату в Президенти України, їх передвиборним програмам.
3. Забороняється проводити передвиборну агітацію, що супроводжується наданням виборцям безплатно або на пільгових умовах відповідно товарів, послуг, цінних паперів, грошей, кредитів, лотерей, інших матеріальних цінностей.
4. Центральна виборча комісія забезпечує в державних засобах масової інформації роз’ясненн
ОПОРА — Громадянська мережа — вибори в Україні — вибори в Украине
Вибори Президента України 2010 року – це п’яті президентські вибори за часів незалежності України. Участь у кампанії взяли 18 кандидатів. Результат голосування визначився у другому турі у боротьбі між Юлею Тимошенко від Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» та Віктором Януковичем від «Партії регіонів». Тимошенко стала першою жінкою, яка вийшла у другий тур виборів Президента України.
Політична ситуація напередодні виборів 2010 року характеризувалася протистоянням між законодавчою та виконавчою гілками влади, політичним розколом у самому парламенті, а також напруженими стосунками між Президентом Віктором Ющенком та прем’єр-міністеркою Юлією Тимошенко. У поточному скликанні Верховної Ради України були представлені п’ять політичних партій (виборчих блоків партій): «Партія регіонів» (172 місця), Блок Юлії Тимошенко (153 місця), «Наша Україна» (71 місце), Комуністична партія (27 місць), Блок Литвина (20 місць) та шість позафракційних народних депутатів.
Спочатку Верховна Рада призначила вибори на 25 жовтня 2009 року, але ця дата була оскаржена Президентом Ющенком у суді. Тож дата виборів – 17 січня 2010 року – була визначена лише після рішення Конституційного Суду України.
Політична нестабільність ще більш посилювалася внаслідок світової економічної та фінансової кризи. Тривалий час не був прийнятий Державний бюджет на 2010 рік. Ця ситуація також вплинула на організацію виборів, адже вчасно було виділено лише 7% фінансування. ЦВК після неодноразових звернень отримала фінансування для проведення виборів на 2009 рік лише 25 грудня, із двомісячною затримкою. Фінансування на 2010 рік було затверджене на кілька днів пізніше.
Окрім того, за п’ять місяців до виборів (у серпні 2009 року) набули чинності поправки до виборчого законодавства (Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо виборів Президента України»). 19 жовтня Конституційний Суд України визнав кілька положень нових поправок неконституційними. Більше того, зміни вносилися ще раз між двома турами виборів. 3 лютого Верховна Рада прийняла рішення про внесення додаткових змін, що скасували вимоги щодо кворуму виборчих комісій для прийняття обов’язкових до виконання рішень, та надала повноваження місцевим радам замінювати членів виборчих комісій, які не з’явилися у день голосування. Внесені зміни були представлені як відповідь на звинувачення у тому, що один з кандидатів збирався відкликати своїх представників з кількох виборчих комісій, щоб спричинити відсутність кворуму та зірвати вибори.
Вибори 2010 року проводилися за трирівневою системою управління виборчим процесом. ЦВК – постійно діючий орган, відповідальний за організацію та проведення загальнонаціональних виборів. Окружні виборчі комісії діяли в 225 виборчих округах, на які була поділена Україна. Для проведення цих виборів було сформовано 33 695 виборчих дільниць. Саме на цих виборах уперше був створений єдиний комп’ютеризований та централізований Державний реєстр виборців (ДРВ).
Реєстрація кандидатів почалася 20 жовтня та тривала до 13 листопада 2009 року. Для реєстрації кожен кандидат у Президенти мав подати детально визначений перелік документів до ЦВК разом із фінансовою заставою у розмірі 2,5 млн гривень. Протягом передбаченого законом періоду ЦВК зареєструвала 18 кандидатів.
|
Прізвище, ім’я та по батькові |
Відомості |
|
Богословська Інна Германівна |
1960 року народження, громадянка України, позапартійна, освіта вища, народна депутатка України, перша заступниця голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності, проживає в місті Харкові, самовисування |
|
Бродський Михайло Юрійович |
1959 року народження, громадянин України, член Партії вільних демократів, освіта вища, директор-консультант Українсько-італійського спільного підприємства ТОВ «Венето», проживає в селі Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області, самовисування |
|
Гриценко Анатолій Степанович |
1957 року народження, громадянин України, позапартійний, освіта вища, народний депутат України, голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, проживає в місті Києві, самовисування |
|
Костенко Юрій Іванович |
1951 року народження, громадянин України, член Української Народної Партії, освіта вища, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, проживає в місті Києві, висунуто Українською Народною Партією |
|
Литвин Володимир Михайлович |
1956 року народження, громадянин України, член Народної Партії, освіта вища, народний депутат України, Голова Верховної Ради України, проживає в місті Києві, висунуто Народною Партією |
|
Мороз Олександр Олександрович |
1944 року народження, громадянин України, Голова Соціалістичної партії України, освіта вища, проживає в місті Києві, висунуто Соціалістичною партією України |
|
Пабат Олександр Вікторович |
1974 року народження, громадянин України, позапартійний, освіта вища, президент спілки громадських об’єднань «Громадський актив Києва», проживає в місті Києві, самовисування |
|
Противсіх Василь Васильович |
1946 року народження, громадянин України, позапартійний, освіта вища, президент Івано-Франківської торгово-промислової палати, проживає в місті Івано-Франківську, самовисування |
|
Ратушняк Сергій Миколайович |
1961 року народження, громадянин України, позапартійний, освіта вища, Ужгородський міський голова, проживає в місті Ужгороді, самовисування |
|
Рябоконь Олег Васильович |
1973 року народження, громадянин України, позапартійний, освіта вища, керуючий партнер (генеральний директор) ТОВ «Меджістерс», проживає в місті Києві, самовисування |
|
Симоненко Петро Миколайович |
1952 року народження, громадянин України, член Комуністичної партії України, освіта вища, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, проживає в місті Києві, висунуто «Блоком лівих та лівоцентристських сил – виборчим блоком політичних партій: Комуністична партія України, Партія «Справедливість», політична партія «Союз Лівих Сил», Соціал-демократична партія (об’єднана)» |
|
Супрун Людмила Павлівна |
1965 року народження, громадянка України, членка Народно-демократичної партії, освіта вища, голова Державного агентства України з інвестицій та інновацій, проживає в місті Києві, висунуто Народно-демократичною партією |
|
Тимошенко Юлія Володимирівна |
1960 року народження, громадянка України, членка політичної партії «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», освіта вища, Прем’єр-міністерка України, проживає в місті Дніпропетровську, висунуто політичною партією «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» |
|
Тігіпко Сергій Леонідович |
1960 року народження, громадянин України, позапартійний, освіта вища, тимчасово не працює, проживає в місті Києві, самовисування |
|
Тягнибок Олег Ярославович |
1968 року народження, громадянин України, член Всеукраїнського об’єднання «Свобода», освіта вища, голова Всеукраїнського об’єднання «Свобода», проживає в місті Києві, висунуто Всеукраїнським об’єднанням «Свобода» |
|
Ющенко Віктор Андрійович |
1954 року народження, громадянин України, член політичної партії «Наша Україна», освіта вища, Президент України, проживає в місті Києві, самовисування |
|
Янукович Віктор Федорович |
1950 року народження, громадянин України, член «Партії регіонів», освіта вища, народний депутат України, Голова фракції «Партії регіонів» у Верховній Раді України, проживає в місті Києві, висунуто «Партією регіонів» |
|
Яценюк Арсеній Петрович |
1974 року народження, громадянин України, позапартійний, освіта вища, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, проживає в місті Києві, самовисування |
Серед 18 кандидатів у Президенти України були чинний Президент України Віктор Ющенко, Прем’єр-міністерка України Юлія Тимошенко, голова Верховної Ради України та лідер «Блоку Литвина» Володимир Литвин, лідер «Партії регіонів» Віктор Янукович, лідер Комуністичної партії Петро Симоненко, колишній голова Національного банку України Сергій Тігіпко та колишній Міністр закордонних справ Арсеній Яценюк. У першому турі брали участь три жінки. Були задіяні й технічнi кандидати. Новинкою кампанії стала участь у виборах самовисуванця з «екзотичним прізвищем» (яке кандидат узяв на час виборів) – Противсіх Василь Васильович. ЦВК відмовила у реєстрації 50 кандидатам з 68, які подали заяви на реєстрацію, в основному на підставах відсутності належних документів або неспроможності забезпечити заставу. Вісімнадцять осіб оскаржили відмову в реєстрації, однак суд відмовив у задоволенні всіх позовів.
Передвиборча агітаціяКандидати проводили мітинги та агітацію на вулицях, використовували білборди та листівки.
Як i в попередніх виборчих кампаніях, було багато «чорного піapy», спрямованого на те, щоб зменшити електоральну базу опонента чи вивести його з рівноваги. Деякі кандидати підготували агітаційні матеріали мовами меншин, щоб звернутися до відповідних громад. Водночас поширювалися агітаційні матеріали з наклепницькими заявами. Два кандидати, які брали участь у першому турі, вдалися до ксенофобних (Олег Тягнибок) та антисемітських закликів (Сергій Ратушняк) під час агітаційних заходів. У другому турі анонімні листівки з антисемітськими заявами, спрямованими проти Тимошенко, були поширені у Рівненській, Луцькій та Миколаївській областях.
У 2009 році Прем’єр-міністерка Юлія Тимошенко розгорнула потужну електоральну кампанію. У перші місяці передвиборчої агітації на рекламних щитах Тимошенко можна було прочитати гасла: «Вони балакають, вона – працює», «Вони блокують, вона – працює», «Вони зраджують, вона – працює», «Вони руйнують, вона – працює». Потім відбулася трансформація меседжів на: «Україна — це ти!». Символом кампанії Тимошенко стала бенгальська тигриця-альбінос «ТигрЮля», яку прем’єрці подарували організатори та учасники ХI Всеукраїнського благодійного дитячого фестивалю «Чорноморські Ігри». Отримавши подарунок, Тимошенко сказала, що «2010 рік – це рік білого тигра, тому цей подарунок – це талісман на наступний рік». Світлини Юлії Тимошенко із твариною друкували на плакатах, календарях і навіть шкільних щоденниках.
Агітація Януковича була виконана у традиційних для «Партії регіонів» блакитних кольорах, а слоганом було «Почую кожного». Штаб Віктора Януковича намагався зіграти на критиці українського прем’єр-міністра. Його електоральна кампанія будувалася за принципом протиставлення – усе, що зробив попередній уряд, висвітлювалося негативно, а Янукович був єдиним, хто міг би це виправити.
У передвиборчій кампанії 2010 року вже традиційні позиції займала музика. Юлія Тимошенко запустила новий музичний тур «З УкраїноЮ в серці», де було залучено дуже багато зірок шоу-бізнесу (Олександр Пономарьов, Наталія Могилевська, Тіна Кароль, Ані Лорак, Потап і Настя Каменських), писалися спеціальні пісні «під вибори» та випускалися брендовані музичні диски. Використовував цю технологію і головний опонент Тимошенко – Віктор Янукович, але у значно менших масштабах, ніж в 2004 році, коли його караван із зірок-агітаторів не спрацював.
У 2008 році кандидат у Президенти США Барак Обама здійснив своєрідну «революцію» у передвиборчій агітації – активно використовував соціальні мережі для агітації, таким чином мобілізуючи виборців, зокрема молодь. Під час президентської кампанії-2010 ніхто з кандидатів не повторив шлях переможця американської битви. Хоча більшість стали використовувати інтернет-ресурси, зокрема створювати власні сайти. Більша частина з них наразі недоступна. Однак Центральний державний електронний архів України створив електронну архівну колекцію “Президентські вибори 2010”, де можна ознайомитися зі скріншотами цих сайтів. Режим доступу: https://tsdea.archives.gov.ua/ua/fond_1/
В цілому, плюралістичне медіасередовище пропонувало виборцям різноманітну інформацію про основних кандидатів у Президенти України та їхні виборчі платформи. Водночас висвітлення в ЗМІ оплачувалося кандидатами, а власники засобів масової інформації часто порушували принцип редакційної незалежності. Так само державний телеканал УТ1 не забезпечував збалансованого та неупередженого висвітлення кампаній кандидатів відповідно до положень виборчого законодавства.
УТ1 виділяла ефірний час та час для дебатів усім кандидатам, як вимагається у законі. Втім, п’ять кандидатів-лідерів відмовилися взяти участь у телевізійних дебатах у першому турі. У другому турі Віктор Янукович теж відмовився брати участь у запланованих дебатах з Юлією Тимошенко.
Всупереч вимогам законодавства деякі кандидати, які обіймали офіційні посади, зловживали адміністративним ресурсом. Напружена політична боротьба між кандидатами-лідерами призвела до політизації державних установ, що відігравали роль у проведенні виборів. Передбачаючи проведення другого туру, опоненти заявляли про те, що вони очікують від протилежної сторони масових фальсифікацій під час вирішальних перегонів. У цьому контексті обидві сторони долучилися до політичної боротьби навколо керівництва типографії «Україна», яка друкувала виборчі бюлетені. Типографію захоплювали особи в масках. Лунали непідтверджені заяви про незаконний друк 1,5 млн додаткових бюлетенів.
Адміністративними ресурсом для проведення агітації зловживала очільниця уряду Юлія Тимошенко. Наприклад, під час виборчої кампанії Тимошенко роздавала земельні сертифікати, машини «швидкої допомоги» та шкільні автобуси. КААС та ЦВК приймали рішення з цього приводу щодо попередження Тимошенко про порушення виборчого законодавства. Окрім того, ще до початку першого туру Пенсійний фонд розсилав офіційні листи усім пенсіонерам, пояснюючи, що закон, розроблений «Партією регіонів», не дозволяє підняти пенсії до обіцяного рівня. У листі також пояснювалося, що Кабінет Міністрів на чолі з Тимошенко зміг забезпечити зростання пенсій навіть за часів кризи, та обіцялося подальше зростання у 2010 році. Листи також надійшли вкладникам банку «Родовід», який був нещодавно повернутий у державну власність, з агітацією на користь Тимошенко.
Під час виборчої кампанії повідомлялося про спроби підпалів виборчих штабів Віктора Януковича у Запоріжжі, Івано-Франківську та Полтаві, а також крадіжки зі зломом у штабі Тимошенко в Дніпропетровську.
Відповідно до даних, оприлюднених ЦВК, 16 кандидатів, які вибули у першому турі, разом витратили на свої виборчі кампанії 380 мільйонів гривень. Вісім кандидатів, які вибули у першому турі, що були висунуті партією або блоком, могли перевести невикористані кошти на рахунок відповідної партії або блоку, а невикористані кошти десяти інших кандидатів самовисуванців були перераховані до Державного бюджету, оскільки такі кандидати не мають права на відшкодування застави.
Два кандидати, які пройшли у другий тур, витратили разом 612,5 мільйонів гривень в обох турах (Янукович на 3 тисячі більше за Тимошенко). Всі кошти на проведення кампанії Януковича виділила «Партія регіонів». З них на використання засобів масової інформації витрачено 281 млн 531 тис. 863 гривень. Також на виготовлення матеріалів передвиборної агітації витрачено 17 млн 312 тис. 612 гривень. Розпоряджалися коштами накопичувального рахунку, відкритого у Першому українському міжнародному банку, депутати від ПР Андрій Кравець і Павло Бурлаков. Юлія Тимошенко для проведення своєї виборчої кампанії використала 289 млн 929 тис. 508 гривень. Більша частина коштів надійшла від ВО «Батьківщина», яка висунула Тимошенко у президенти. Крім того, близько 18 млн гривень склали добровільні внески фізичних осіб. Кандидатка витратила 272 млн 677 тис. 593 гривень на використання ЗМІ, на виготовлення агітматеріалів пішло 5 млн 34 тис. 820 гривень. Розпорядником коштів рахунку Тимошенко, відкритого в «Брокбізнесбанку», був перший Президент України Леонід Кравчук, який став у цій виборчій кампанії довіреною особою кандидата від «Батьківщини».
Встановлення результатів голосування
В обох турах ЦВК почала публікувати попередні результати голосування на своєму вебсайті у ніч виборів. Але це були лише часткові дані з протоколів ДВК: щодо кількості голосів, відданих на підтримку кандидатів та кількості бюлетенів, визнаних недійсними, але не зазначалися дані про кількість виборців, які взяли участь у голосуванні, та кількість невикористаних бюлетенів. Усі ОВК подали протоколи про встановлення результатів голосування до ЦВК протягом визначеного п’ятиденного терміну. Трапилася історія використанням ручок з чорнилами, що зникають – в судовому порядку було визнано недійсними 150 таких бюлетенів.
ЦВК оголосила остаточні результати першого туру виборів 25 січня, відповідно до яких Віктор Янукович отримав 35,32% голосів, а Юлія Тимошенко – 25,05%. Третє місце посів Сергій Тігіпко, отримавши 13,05% голосів, за ним Арсеній Яценюк з 6,96% голосів та Віктор Ющенко – 5,45%. Близько 2,2% виборців не підтримали жодного кандидата. 1,65% голосів були визнані недійсними. Явка виборців становила 66,51%. Оскільки жоден кандидат не набрав понад 50% голосів, ЦВК призначила другий тур виборів (повторне голосування).
Після другого туру ЦВК оголосила переможцем виборів Віктора Януковича, який отримав 48,95% голосів, у той час як Юлія Тимошенко отримала 45,47%. Більш ніж вдвічі виборців, у порівнянні з першим туром, проголосували «проти всіх» (приблизно 4,36%). Явка виборців становила 68,81%, а з загальної кількості бюлетенів – 25 493 529 (1,2 %) були визнані недійсними. ЦВК оголосила остаточні результат виборів 14 лютого.
У післявиборчий період представники штабу Юлії Тимошенко подали сотні скарг на дії ДВК та ОВК в округах, де Янукович отримав більшість голосів (Автономна Республіка Крим, Донецька, Дніпропетровська, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Закарпатська та Запорізька області). У скаргах вимагалося проведення перерахунку голосів на конкретних ДВК, перерахунку голосів на всіх ДВК в окремих виборчих округах, або визнання голосування недійсним в цілому на деяких ДВК. Більшість скарг, поданих до ДВК та ОВК, були відхилені або залишені без розгляду. Пізніше Тимошенко подала скарги до ЦВК. Однак комісія відхилила усі скарги шляхом прийняття єдиної постанови від 14 лютого. Внаслідок цього Тимошенко подала 46 скарг до КААС з проханням зобов’язати ЦВК переглянути свої рішення та задовольнити скарги. Суд об’єднав 46 скарг в одному слуханні та 15 лютого виніс рішення про відмову у задоволенні. ВАСУ підтримав рішення КААС відмовити у задоволенні скарг. 15 лютого виборчий штаб Юлії Тимошенко оскаржив кінцеві результати виборів до ВАСУ.
У результаті Суд не задовольнив прохання скасувати інавгурацію Віктора Януковича, заплановану на 25 січня. Тимошенко ж стверджувала, що неможливо було встановити достовірні результати голосування у загальнонаціональному окрузі, що відбулося 7 лютого, внаслідок численних порушень виборчої процедури, та вимагала призначення третього туру. Слухання скарги Юлії Тимошенко відбулося 19 лютого у ВАСУ у складі 49 суддів. Перша частина слухання транслювалася у прямому ефірі на телебаченні, а потім трансляцію було припинено після заперечення з боку представника Януковича.
20 лютого Юлія Тимошенко подала клопотання про відкликання позову щодо оскарження результатів виборів. Після п’яти годин розгляду ВАСУ задовольнив це клопотання.
Того ж дня Віктор Ющенко привітав Януковича із законним обранням на посаду Президента України та підписав указ про його інавгурацію.
У публічній заяві, що транслювалася на телебаченні 22 лютого, Юлія Тимошенко повторила свої звинувачення у шахрайстві під час другого туру, але також повідомила, що не буде оскаржувати результати виборів у жодному іншому суді.
Використана інформація:
2.3.2. Вибори | Конституційний Суд України
№№ 1/98, 9/03, 13/03, 17/03, 3/05, 6/05, 11/08, 8/09, 10/09, 13/09, 14/09, 26/09, 2-в/10, 7/12, 2/13, 3/17
<…> Таким чином, за змістом статей 38, 70, 71, 76, 141 Конституції України сутність виборчого права складає право громадян України вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Це право є загальним, рівним і прямим.
(речення п’яте, шосте абзацу першого пункту 4 мотивувальної частини )
<…> позбавлення списків кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, що отримали менше чотирьох відсотків голосів виборців, права на участь у розподілі депутатських мандатів, є питанням політичної доцільності, і воно має вирішуватися Верховною Радою України.
(абзац третій пункту 5 мотивувальної частини)
Відповідно до конституційних принципів виборчого права має бути визнано таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним), положення частини четвертої статті 1 Закону України «Про вибори народних депутатів України», згідно з яким «вважається, що виборці, які не брали участі у голосуванні на виборах, підтримують результати волевиявлення тих виборців, які взяли участь у голосуванні на виборах», оскільки це суперечить статті 69 Конституції України, відповідно до якої народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії. Це положення Закону не є визначенням народного волевиявлення, як і волевиявлення окремих громадян, виходячи з того, що виборці повинні здійснити його на виборах особисто. Тим більше, частиною п’ятою статті 40 Закону передбачено, що кожен виборець голосує особисто, а голосування за інших осіб не допускається.
(пункт 6 мотивувальної частини)
Повинні бути визнані неконституційними й деякі інші положення Закону України «Про вибори народних депутатів України», які обмежують здійснення громадянами виборчих прав. Зокрема, положення частини четвертої статті 3 Закону, згідно з вироком суду перебувають в місцях позбавлення волі, — на час перебування в цих місцях». У даному випадку виборче право, про яке йдеться, це конституційне право громадян обирати народних депутатів України і їх конституційне право бути обраними народними депутатами України. Відповідно до частини другої статті 70 Конституції України не мають права голосу (тобто права обирати) лише громадяни, яких визнано судом недієздатними. Тому положення частини четвертої статті 3 Закону, згідно з яким здійснення виборчого права зупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають в місцях позбавлення волі, — на час перебування в цих місцях, не відповідає статті 70 Конституції України. Крім того, відповідно до частини третьої статті 76 Конституції України не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Тобто і в цьому відношенні положення частини четвертої статті 3 Закону суперечить тій же частині третій статті 76 Конституції України. Зазначене положення частини четвертої статті 3 Закону не відповідає і частині першій статті 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
(абзац перший пункту 7 мотивувальної частини)
Закон також не забезпечує рівних правових можливостей у виборах народних депутатів України тим, що обмежує участь у них, зокрема в одномандатних виборчих округах, політичних партій, які не зареєстрували списки кандидатів у народні депутати України в Центральній виборчій комісії по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу, позбавляючи такі партії права висувати своїх кандидатів у народні депутати України в одномандатних виборчих округах. Окремі положення Закону не надають рівних правових можливостей суб’єктам виборчого процесу, зокрема, встановленням неоднакових термінів висування і реєстрації списків кандидатів у народні депутати України від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі і термінів висування та реєстрації кандидатів у народні депутати України в одномандатних виборчих округах, а також встановленням неоднакового терміну для забезпечення виготовлення передвиборних плакатів у багатомандатному загальнодержавному та одномандатних виборчих округах.
(абзаци четвертий та п’ятий пункту 10 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про вибори народних депутатів України» (справа про вибори народних депутатів України) від 26 лютого 1998 року № 1-рп/1998
<…> “Оскільки вибори народних депутатів України є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права (частина перша статті 38, частина перша статті 71, стаття 76 Конституції України), звільнення кандидата у народні депутати України на період виборчої кампанії від виконання обов’язків за місцем роботи є його правом, а не обов’язком”.
(абзац другий пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини сьомої статті 3 Закону України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим” (справа про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим) від 17 квітня 2003 року № 9-рп/2003
Тому визначення стислих строків оскарження порушень відповідає характеру виборчого процесу, але при їх встановленні та застосуванні не повинні ущемлюватись права і свободи виборців, політичних партій (виборчих блоків партій), кандидатів у народні депутати України.
(абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Діяка Івана Васильовича та конституційним поданням 49 народних депутатів України про офіційне тлумачення положення частини шостої статті 29 Закону України “Про вибори народних депутатів України” (справа про строки оскарження порушень під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування) від 3 липня 2003 року № 13-рп/2003
Тому оскаржити прийняте окружною виборчою комісією рішення, вчинену комісією, її членом дію чи їх бездіяльність під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування, які тривають понад п’ять днів після дня виборів, у строки, визначені положенням останнього речення частини шостої статті 29 Закону про вибори, неможливо. Тим більше, що за чинним положенням частини одинадцятої цієї статті строк подання скарги продовженню або поновленню не підлягає. Скарги, подані після закінчення строку оскарження, залишаються без розгляду.
(абзац другий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Діяка Івана Васильовича та конституційним поданням 49 народних депутатів України про офіційне тлумачення положення частини шостої статті 29 Закону України “Про вибори народних депутатів України” (справа про строки оскарження порушень під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування) від 3 липня 2003 року № 13-рп/2003
Системний аналіз статей 24, 38, 71 Конституції України дає підстави для висновку, що умови для реєстрації усіх кандидатів повинні бути такими, щоб не допускали обмеження пасивного виборчого права залежно від способу реалізації цього права.
(абзац шостий пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини третьої статті 30 Закону України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” (справа про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів) від 23 жовтня 2003 року № 17-рп/2003
Одним із етапів виборчого процесу є передвиборна агітація, основною метою якої є формування волі виборців голосувати за того чи іншого кандидата на пост Президента України. Передвиборна агітація може здійснюватися у будь-якій формі будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України (частина перша статті 58 Закону)
(абзац другий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Харківської обласної державної адміністрації та Харківської обласної ради про офіційне тлумачення положень пункту 4 частини третьої статті 56, пункту 2 частини першої, частини п`ятнадцятої статті 64 Закону України “Про вибори Президента України” (справа про вибори Президента України) від 24 березня 2005 року №3-рп/2005
Отже, положення пункту 2 частини першої статті 64 Закону треба розуміти так, що посадовим і службовим особам органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування забороняється брати участь у передвиборній агітації у будь-який час (робочий чи позаробочий).
(абзац п’ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Харківської обласної державної адміністрації та Харківської обласної ради про офіційне тлумачення положень пункту 4 частини третьої статті 56, пункту 2 частини першої, частини п`ятнадцятої статті 64 Закону України “Про вибори Президента України” (справа про вибори Президента України) від 24 березня 2005 року №3-рп/2005
Виходячи з наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що результати народного волевиявлення, отримані через вибори й референдум, є обов’язковими.
(абзац четвертий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини першої статті 103 Конституції України в контексті положень її статей 5, 156 та за конституційним зверненням громадян Галайчука Вадима Сергійовича, Подгорної Вікторії Валентинівни, Кислої Тетяни Володимирівни про офіційне тлумачення положень частин другої, третьої, четвертої статті 5 Конституції України (справа про здійснення влади народом) від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005
Важливою складовою механізму здійснення влади народом є встановлені законодавцем виборчі системи, зміст яких має значення для характеру відповідного представницького мандата та особливостей функціонування інституту конституційної відповідальності в системі представницьких органів.
(четверте речення підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 56 та 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України в редакції Закону України „Про внесення змін до деяких законів України щодо статусу депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та місцевих рад“ від 27 травня 2008 року № 11-рп/2008
Визначальне значення для функціонування демократичної держави, її республіканських засад має встановлений Основним Законом України порядок формування органів державної влади, зокрема періодичність їх обрання та призначення.
(речення друге абзацу першого підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положення частини восьмої статті 83 Конституції України у системному зв’язку з положеннями частин шостої, сьомої статті 83, пункту 9 частини першої статті 106, частин третьої, четвертої статті 114 Конституції України від 28 квітня 2009 року № 8-рп/2009
Забезпечення дотримання встановленої чинним законодавством України періодичності виборів Президента України має визначальне значення для функціонування демократичної держави, її республіканських засад (абзац перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2009 від 28 квітня 2009 року).
(речення друге абзацу третього підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 17 Закону України „Про вибори Президента України“ та Постанови Верховної Ради України „Про призначення чергових виборів Президента України“ від 12 травня 2009 року № 10-рп/2009
Конституційний Суд України виходить з того, що при обчисленні строку повноважень Президента України та визначенні дати його чергових виборів повинні застосовуватися положення частин першої, п’ятої статті 103, частини першої статті 104 Конституції України, оскільки згідно з пунктом 7 частини першої статті 85 Основного Закону України до повноважень Верховної Ради України належить „призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією“.
(речення перше абзацу третього підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 17 Закону України „Про вибори Президента України“ та Постанови Верховної Ради України „Про призначення чергових виборів Президента України“ від 12 травня 2009 року № 10-рп/2009
Представницькими органами місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, формування яких відбувається за результатами народного волевиявлення, яке здійснюється через вибори, що відповідно до статті 69 Конституції України є однією з форм безпосередньої демократії. При цьому волевиявлення народу забезпечується шляхом закріплення на конституційному рівні строків реалізації повноважень обраними особами.
(абзац третій пункту 3 мотивувальної частини)
Аналіз цих положень дає підстави стверджувати, що на конституційному рівні закріплено принцип періодичності проведення виборів, застосування якого згідно з міжнародними актами є важливою складовою їх демократичності.
(речення перше абзацу п’ятого пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Київської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 141 Конституції України від 4 червня 2009 року № 13-рп/2009
За результатами проведення чергових та позачергових виборів формується правомочний склад сільської, селищної, міської, районної, обласної ради та обирається сільський, селищний, міський голова.
(абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Київської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 141 Конституції України від 4 червня 2009 року № 13-рп/2009
Беручи до уваги, що конституційні положення, які встановлюють строки повноважень представницьких органів, мають загальний характер, Конституційний Суд України дійшов висновку, що обчислення цих строків здійснюється однаково, незалежно від того, на чергових чи позачергових виборах обрано склад представницького органу чи посадову особу.
Винятки з конституційних положень, що передбачають здійснення повноважень представницькими органами протягом закріпленого в них строку, можуть бути встановлені лише шляхом внесення відповідних змін до Основного Закону України, що узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 30 жовтня 1997 року № 5-зп у справі К.Г.Устименка (пункт 4 резолютивної частини).
(речення перше абзацу третього, абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Київської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 141 Конституції України від 4 червня 2009 року № 13-рп/2009
Отже, дострокове припинення повноважень представницького органу місцевого самоврядування чи посадової особи має правові наслідки лише для того складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради чи сільського, селищного, міського голови, повноваження якого достроково припинені, і не є правовою підставою, яка впливає на строк здійснення повноважень складу цього органу чи посадової особи, обраної на позачергових виборах.
Таким чином, положення частин першої, другої статті 141 Конституції України, що встановлюють строки, на які обираються депутати до складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради чи сільський, селищний, міський голова, слід розуміти так, що при обранні цих осіб на передбачених Конституцією України чергових та позачергових виборах на них поширюються відповідно п’ятирічний та чотирирічний строки повноважень.
(абзаци п’ятий, шостий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Київської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 141 Конституції України від 4 червня 2009 року № 13-рп/2009
Таким чином, Верховна Рада України, повноваження якої достроково припинені, є Верховною Радою України попереднього скликання, а Верховна Рада України, сформована за результатами проведення позачергових виборів, є Верховною Радою України нового скликання.
Оскільки Конституція України та закони України встановлюють однакові правові підходи до організації і діяльності органів, які мають представницький характер, то до обчислення скликань сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, що формуються за результатами проведення позачергових виборів, повинні застосовуватися такі ж підходи, як і до обчислення скликань Верховної Ради України.
(речення друге абзацу третього, речення перше абзацу четвертого пункту 6 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Київської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 141 Конституції України від 4 червня 2009 року № 13-рп/2009
Приймаючи Постанову, Верховна Рада України послалась на положення пункту 30 частини першої статті 85 Основного Закону України. Ці положення передбачають повноваження Верховної Ради України призначати чергові та позачергові вибори до органів місцевого самоврядування. Виходячи з них та враховуючи правову природу виборів до органів місцевого самоврядування як однієї з основних форм безпосередньої демократії, Конституційний Суд України вважає, що їх призначення за наявності законних підстав має для Верховної Ради України обов’язковий характер, за винятком випадків, передбачених Конституцією і законами України. Водночас вказані положення Конституції України не дають підстав Верховній Раді України відміняти вже призначені чергові або позачергові вибори до органів місцевого самоврядування.
(абзац перший пункту 4 мотивувальної частини)
Тому за умови введення в Україні чи окремих її місцевостях воєнного або надзвичайного стану Верховна Рада України має право відмінити на цей час на відповідних територіях вже призначені нею чергові або позачергові вибори до органів місцевого самоврядування.
(речення третє абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України „Про визнання такою, що втратила чинність, Постанови Верховної Ради України „Про призначення позачергових виборів депутатів Тернопільської обласної ради“ від 10 червня 2009 року № 14-рп/2009
У статті 141 Конституції України встановлено п’ятирічний строк, на який обираються депутати сільських, селищних, міських, районних, обласних рад. Цим строком означена і періодичність проведення виборів до органів місцевого самоврядування. Разом з тим пунктом 30 частини першої статті 85 Конституції України та чинним законодавством України передбачене проведення позачергових виборів до місцевих рад, що вказує на можливість настання за певних обставин інших строків проведення виборів.
…
Конституційний Суд України вважає, що строки проведення виборів є важливим інститутом гарантії реалізації виборчих прав громадян. Відміна виборів до органів місцевого самоврядування чи перенесення строків їх проведення з підстав, не передбачених законом, є порушенням цих прав громадян. Тому оспорювана Постанова суперечить також частині першій статті 38 Конституції України.
(абзаци перший, третій пункту 5 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України „Про визнання такою, що втратила чинність, Постанови Верховної Ради України „Про призначення позачергових виборів депутатів Тернопільської обласної ради“ від 10 червня 2009 року № 14-рп/2009
Право обирати полягає в можливості громадянина України, який на день проведення виборів досяг вісімнадцяти років та якого не визнано судом недієздатним (стаття 70 Конституції України), шляхом голосування брати участь в обранні, зокрема, Президента України.
…
Право бути обраним на виборах Президента України полягає в можливості громадянина України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою (частина друга статті 103 Основного Закону України), бути обраним на виборах Президента України.
(абзаци п’ятий, сьомий пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Президента України та 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України „Про вибори Президента України“, „Про Державний реєстр виборців“, „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України“ та Кодексу адміністративного судочинства України (справа про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України) від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009
Конституційний Суд України вважає, що положенням частини шостої статті 2 Закону № 474 встановлено додаткову вимогу щодо реалізації активного виборчого права для громадян, які проживають або перебувають у період підготовки і проведення виборів за межами України, – перебування на консульському обліку, чим звужено зміст та обсяг права громадян обирати Президента України.
(абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Президента України та 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України „Про вибори Президента України“, „Про Державний реєстр виборців“, „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України“ та Кодексу адміністративного судочинства України (справа про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України) від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009
Відповідно до частини четвертої статті 15 Конституції України держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України. Це означає, що на конституційному та законодавчому рівнях можуть встановлюватися певні обмеження, умови реалізації права громадян на свободу політичної діяльності. Така діяльність громадян провадиться шляхом їх участі у політичному житті суспільства, зокрема через право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Виборчі комісії є суб’єктом виборчого процесу, його невід’ємною складовою, вони наділені повноваженнями вирішувати важливі для держави питання щодо організації та проведення виборів, отже, є підстави стверджувати, що участь у роботі таких виборчих комісій є способом реалізації права громадян на участь в управлінні державними справами.
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64 Основного Закону України). Конституційний Суд України наголошує, що встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним. Позбавлення громадянина України права брати участь в управлінні державними справами шляхом участі у роботі окружної або дільничної виборчої комісії у зв’язку з його проживанням за межами відповідного округу або міста в умовах відсутності воєнного або надзвичайного стану є порушенням частини четвертої статті 15, частини першої статті 38 Конституції України.
(абзаци п’ятий, шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Президента України та 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України „Про вибори Президента України“, „Про Державний реєстр виборців“, „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України“ та Кодексу адміністративного судочинства України (справа про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України) від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009
Конституційний Суд України вважає, що регулювання законодавцем правовідносин, пов’язаних з датою проведення голосування на виборах органів і посадових осіб місцевого самоврядування, а також з припиненням їх повноважень, має здійснюватися відповідно до пункту 30 частини першої статті 85, статті 91, пункту 20 частини першої статті 92 Конституції України тільки після внесення запропонованих до неї змін шляхом прийняття окремого правового акта, а не законопроекту, передбаченого розділом ХІІІ „Внесення змін до Конституції України“ Основного Закону України.
(абзац тринадцятий пункту 5 мотивувальної частини)
Висновок Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо строків повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим‚ місцевих рад та сільських‚ селищних‚ міських голів) вимогам статей 157 і 158 Конституції України (справа про внесення змін до статей 136, 141 Конституції України) від 17 червня 2010 року № 2-в/2010
Суть однієї зі складових активного виборчого права полягає в тому, що кожен виборець на виборах має однакову кількість голосів.
(абзац перший пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 22 Закону України „Про вибори народних депутатів України“ стосовно рівномірного віднесення закордонних виборчих дільниць до всіх одномандатних виборчих округів, які утворюються на території столиці України – міста Києва від 4 квітня 2012 року № 7-рп/2012
Конституційний Суд України вважає, що істотне значення для функціонування демократичної держави, гарантування її республіканських засад має встановлений Основним Законом України порядок формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, зокрема періодичність проведення виборів до них.
(абзац перший пункту 3 мотивувальної частини)
&Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України, абзацу першого частини другої статті 14 Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів“ від 29 травня 2013 року № 2-рп/2013
Конституційний Суд України виходить з того, що періодичність проведення виборів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування повинна бути розумною, маючи на меті забезпечення оптимальності, наступності та стабільності у формуванні представницьких органів.
Застосування принципу періодичності проведення виборів згідно з міжнародними актами є важливою складовою їх демократичності. <…>
Отже, періодичність проведення виборів до представницьких органів місцевого самоврядування є правовим принципом, визнаним національним і міжнародним законодавством.
(абзаци перший – третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України, абзацу першого частини другої статті 14 Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів“ від 29 травня 2013 року № 2-рп/2013
Конституційний Суд України зазначає, що Конституцією України встановлено одночасне проведення чергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, усіх місцевих рад та сільських, селищних, міських голів для забезпечення стабільності та безперервності існування влади.
(абзац перший підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України, абзацу першого частини другої статті 14 Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів“ від 29 травня 2013 року № 2-рп/2013
Конституційний Суд України зазначає, що для уніфікації строків проведення усіх чергових виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів і забезпечення можливості реалізації механізму одночасного їх проведення усі чергові вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів мають відбутися в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень рад чи голів, обраних на чергових виборах 31 жовтня 2010 року, тобто в останню неділю жовтня 2015 року. У цей термін повинні відбуватися і вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, обраних на позачергових виборах.
При цьому продовження або скорочення строків повноважень органів місцевого самоврядування, обраних на позачергових виборах, є тимчасовим заходом, спрямованим на реалізацію механізму одночасного проведення усіх чергових виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, що не перешкоджає реалізації конституційного права громадян брати участь в управлінні державними справами.
(абзаци п’ятий, шостий пункту 4 мотивувальної частини)
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 136, частини третьої статті 141 Конституції України, абзацу першого частини другої статті 14 Закону України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів“ від 29 травня 2013 року № 2-рп/2013
Принцип вільних виборів реалізовується через такі основні складові, як свобода формування та вираження виборцем своїх поглядів; об’єктивне й точне офіційне встановлення результатів виборів, позбавлене фальсифікацій; визнання результатів виборів та повага до демократичного вибору громадян України. Увесь виборчий процес має бути організований та проведений таким чином, щоб забезпечити не лише можливість безперешкодного волевиявлення виборців, але й повагу до результатів виборів.
(абзац десятий підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини)
Конституційний Суд України наголошує, що вибори народних депутатів України можуть вважатися вільними та демократичними, тобто такими, що проводяться на демократичних засадах та з дотриманням демократичних процедур, лише за умов свободи вираження поглядів, вільного обігу інформації, свободи політичної діяльності, багатопартійності й політичної, ідеологічної та соціально-культурної багатоманітності. Дотримання зазначених умов має передувати голосуванню на виборах народних депутатів України як усталена політична практика, заснована на політичній конкуренції та рівності суб’єктів виборчого процесу й позбавлена загрози переслідування, тиску або інших неправомірних дій щодо таких суб’єктів.
(абзац одинадцятий підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини)
Рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини дев’ятої статті 61, частини третьої статті 105 Закону України „Про вибори народних депутатів України“, пункту 3 розділу II „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про вибори народних депутатів України“ щодо виключення кандидатів у народні депутати України з виборчого списку партії у багатомандатному окрузі“ (справа про виключення кандидатів у народні депутати України з виборчого списку політичної партії) від 21 грудня 2017 року № 3-р/2017
Як відбувалися вибори Президента України з часів незалежності
З часів незалежності вибори в Україні проходять усьоме. Перші відбулися 1991-го. На вибори прийшли понад 84 відсотки українців. Найменше виборців прийшли проголосувати 2014-го – шістдесят відсотків. 1991-го балотувалися у Президенти 6 кандидатів – це найменша кількість. Цього року – 39 кандидатів – це найбільша.
Перші вибори Президента відбулися в один день зі Всеукраїнським референдумом про незалежність – 1 грудня 1991-го року. Було 6 кандидатів. На вибори прийшли понад 84 відсотки українців. Лідерами голосування стали: голова Верховної ради України Леонід Кравчук та опозиційний політик від «Народної Ради» В’ячеслав Чорновіл. Голоси розподілились так: майже 62 відсотки проти 23-ох (відповідно). Перший тур був останнім, бо Кравчук набрав більше 50% голосів виборців. Так він став першим Президентом України.
Другі вибори в Україні відбулися достроково. На Донбасі страйкували шахтарі і вимагали консультативний референдум про недовіру Президенту і парламенту. Замість референдуму Верховна Рада призначили дострокові вибори на 26 червня 1994-го. Участь у них узяли 7 кандидатів. Явка виборців – понад 70 відсотків у першому турі. Лідерами голосування стали: Леонід Кравчук, який набрав понад 38 відсотків та тодішній народний депутат Леонід Кучма з 31-им відсотком виборців. Проголосувати вдруге – 10 липня, прийшли майже 72 відсотки українців. Тоді Кравчук набрав 45 відсотків голосів, Кучма – 52. Так останній став другим Президентом України.
Треті вибори Президента відбулися 31 жовтня 1999-го року. Було 13 кандидатів. На вибори прийшли понад 70 відсотків українців. Лідерами голосування стали: тоді ще діючий Президент Леонід Кучма – отримав понад 36 % та нардеп від Комуністичної партії України Петро Симоненко – отримав 22 %. На другий тур виборів прийшли майже три чверті виборців. З різницею у 19 відсотків переміг Кучма. Це – другий термін його президентства.
31 жовтня 2004-го року відбулися четверті вибори Президента. У них узяли участь 24 кандидати. Проголосували у першому турі майже 75 відсотків українців. Лідерами голосування стали: нардеп від Блоку партій «Наша Україна» Віктор Ющенко та тодішній Прем’єр-міністр Віктор Янукович. Обидва набрали більше 39 відсотків. Різниця їхніх результатів – 0,64%. Попереду – Ющенко. За результатами другого туру перемагає Янукович, випереджає Ющенка майже на 3 відсотки. В країні починається «Помаранчева революція» – кампанія протестів та мітингів на підтримку Ющенка, що тривала місяць. Мітингарі не визнавали законність результатів ЦВК, говорили про фальсифікацію, вимагали переголосування. Ющенко оскаржував результати виборів у Верховному суді і виграв справу. Суд призначив повторне голосування. 26 грудня на нього прийшли 78 відсотків українців. Ющенко переміг – отримав майже 52 % голосів виборців і став четвертим Президентом України.
17 січня 2010-го відбулися п’яті президентські вибори. На пост Президента балотуються 18 кандидатів. Явка виборців – майже 67 відсотків. Лідерами голосування стають: нардеп від «Партії регіонів» Віктор Янукович та Прем’єр-міністерка Юлія Тимошенко. Вони отримують 35 відсотків та 25 (відповідно) у першому турі. Явка виборців у другому – 69 %. З різницею у майже 4 відсотки Янукович перемагає і стає п’ятим Президентом України.
Другі позачергові і шості від проголошення незалежності в Україні вибори відбулися 2014-го. Вони проведені достроково, бо за президентства Януковича було зірване підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Реакцією на це стала «Революція гідності» – протесті акції, що тривали 3 місяці на Майдані в Києві. Люди вимагали: відставки уряду Азарова, звільнення Юлії Тимошенко, прийняття євроінтеграційних законів і підписання «Угоди про асоціацію України та Євросоюзу». Після трьох місяців «Євромайдану» 21 лютого 2014 року Янукович та опозиція підписали «Угоду про врегулювання політичної кризи». Одним з пунктів цієї угоди було проведення дострокових виборів. Наступного дня Янукович втік з Києва. Верховна Рада постановила: Президент у неконституційний спосіб самоусунувся. Його позбавили звання Президента України, а 5 років потому визнали державним зрадником і винним у пособництві у веденні агресивної війни. І заочно винесли вирок – 13 років позбавлення волі.
У дострокових виборах 25 травня 2014-го року взяв участь 21 кандидат. Явка виборців була найменшою за часи усіх президентських виборів – 59,5 відсотків. Тоді виграв народний депутат Петро Порошенко – отримав майже 55 % голосів українців. Нового Президента обрали – другого туру не було.
Сьомі в Україні вибори Президента призначили на 31 березня 2019 року. Кандидатів на цю посаду було 39 – найбільша кількість за часи усіх президентських виборів. Явка людей становила майже 63 відсотки. Лідерами голосування стали: актор і шоумен Володимир Зеленський та діючий Президент Петро Порошенко. Вони отримали 30 та майже 16 відсотків (відповідно). Центральна виборча комісія оголосила другий тур виборів – 21 квітня.
Що треба знати перед виборами президента 2019?
31 березня українці обиратимуть президента України. Цього разу кількість кандидатів рекордна – 39. Громадське збирає останні новини про заяви кандидатів, їхні рейтинги та підготовку країни до виборів.
31 березня: Слідкуйте за перебігом виборів президента у нашому онлайні.
30 березня:
- Як проголосувати правильно: про що потрібно знати, щоб не облажатися і точно поставити «галочку» навпроти свого кандидата, — дивіться у влозі Громадського.
- У суботу в Україні розпочався так званий «день тиші», коли заборонена будь-яка агітація, як в засобах масової інформації, так і в публічних місцях.
- Як повідомляє рух ЧЕСНО, у «день тиші» приховано агітують за кандидатів у президенти Володимира Зеленського, Петра Порошенка та Юлію Тимошенко. У Києві та регіонах України з’явилася зовнішня реклама, стилізована під їхню агітацію.
дивіться також
29 березня:
- Кандидат в президенти Петро Порошенко замість участі в дебатах на Суспільному, виступив на телеканалі «Україна».
- Кандидати в президенти Петро Порошенко та Володимир Зеленський не прийшли на програму «Зворотній відлік» на Суспільному. Водночас, інша кандидатка Юлія Тимошенко прийшла, але майже відразу покинула студію.
- В день виборів президента України, 31 березня, біля кожної дільниці чергуватимуть два співробітника поліції і рятувальник, повідомив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.
Читайте також коротку довідку про кожного з учасників президентських перегонів
- Кандидат у президенти Володимир Зеленський має великі шанси на перемогу на виборах, вважає екс-голова Адміністрації президента Олег Рибачук, який назвав кандидата «чорним поросятком».
- Скільки кандидати витрачають на свої кампанії? У ЧЕСНО порахували, що вибори-2019 коштуватимуть кандидатам значно дорожче за вибори 2014 року, навіть якщо конвертувати розміри фондів у долари
- Найбільше грошей за рекламу під час передвиборної програми отримав телеканал «Україна» українського олігарха Ріната Ахметова — 260 мільйонів гривень. Про це 29 березня розповіла аналітикиня з партійних фінансів руху ЧЕСНО Олена Нікуліна.
- У Києві двоє художників створили портрет чинного президента Петра Порошенка з обгорток цукерок фабрики Roshen. Для цього використали 20 кілограмів цукерок.
- Штаби кандидатів у президенти України Володимира Зеленського, Юлії Тимошенко та Андрія Новака є лідерами з внесення змін до складу дільничих виборчих комісій в Херсонській області. За словами координатора мережі ОПОРА в Херсонській області Максим Єлігулашвілі, у такий спосіб кандидати в президенти технічних кандидатів змінюють на «досвідчених».
28 березня:
- Кандидатка у президенти України, лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко заявляє, що після виборів в Україні у разі поразки її політсила не буде ініціювати не буде масових протестів чи акцій. Про це Тимошенко повідомила в ефірі телеканалу «1+1».
- Від початку передвиборної кампанії до правоохоронних органів надійшло понад 4 тисячі заяв про порушення, пов’язані з виборами. При цьому поліція зареєструвала лише 229 кримінальних проваджень у зв’язку з порушеннями. Про це в ефірі Громадського повідомив речник Міністерства внутрішніх справ Артем Шевченко.
- «Реваншу не буде!» — Порошенко присвятив 4 гнівні твіти Коломойському та «1+1». Президент заявив, що працівники каналу залякані олігархом, а сам телеканал став «інструментом поширення неправди». Водночас президент упевнений, що це його не зупинить.
- Порошенко має своїх «амбасадорів» у соцмережах, кампанія Садового була однією з найкращих, а Зеленський використав свою популярність як актора — керівник спецпроектів Reputation Management Agency Олександр Бондаренко про кандидатів у президенти в соцмережах.
- Ця виборча кампанія стала першою в Україні, коли політики зрозуміли, що без соціальних мереж перемоги на виборах не отримати, заявив Олександр Бондаренко, керівник спецпроектів Reputation Management Agency в ефірі програми «Нині вже».
- В розслідуванні «Слідства.Інфо» йдеться про те, що Володимир Зеленський має 15-кімнатну віллу в італійському місті Форте-дей-Мармі, яку не вніс до декларації. У штабі Зеленського заявили, що він не приховував свою віллу.
- Глава тимчасової слідчої комісії парламенту щодо розкрадань в оборонці, депутат від «Блоку Петра Порошенка» Іван Вінник заявив, що кандидат у президенти Анатолій Гриценко під час роботи в Міністерстві оборони продав майже тисячу танків за заниженими цінами. Гриценко відмовився коментувати цю заяву Громадському.
- Порошенко на Одещині використовував посадовців та місцеві проекти для агітації, кажуть у мережі ОПОРА. Це не суперечить українському закону, проте може розглядатися як порушення міжнародних стандартів проведення виборів.
- У Держбюро розслідувань заявили, що не отримували звернень з приводу фактів підкупу виборців на користь Порошенка. Раніше журналісти Bihus.Info з’ясували, що оточення чинного президента пов’язано з громадськими організаціями, які під виглядом опитувань зібрали персональні дані виборців для формування так званих «сіток». Цю технологію підкупу виборців використовували в 2015 році, вона була пов’язана з виборами до парламенту наближеного до президента Сергія Березенка.
- Шоумен Володимир Зеленський залишається лідером президентського рейтингу. Майже на 10% від нього відстає чинний президент Петро Порошенко. Про це свідчить опитування «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціології: За Зеленського готові голосувати 28,5% тих, хто вже визначився з вибором. За Порошенка свої голоси готові віддати 18,8%, за Юлію Тимошенко — 13,3%.
- Згідно з даними опитування групи «Рейтинг», Зеленського підтримують 26,6% респондентів з тих, хто визначився з вибором і має намір голосувати. У Тимошенко і Порошенка по 17,2%.
- Порошенко назвав «бомжами» осіб, які нібито фінансують «Батьківщину» Юлії Тимошенко. Раніше журналісти програми «Наші гроші з Денисом Бігусом» з’ясували, що мільйони гривень на діяльність політсили нібито жертвують громадяни України — утім дехто з них про це навіть не здогадується.
27 березня:
- Олександр Мороз просить більше не вважати себе кандидатом у президенти, але в списку він залишиться.
- Комік Володимир Зеленський лідирує в опитуванні, на 2,7% від нього відстає чинний президент Петро Порошенко, а третю позицію посіла лідерка Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» Юлія Тимошенко. Вона відстає від Зеленського на 10%. Це – дані Центру Разумкова. Теоретична похибка вибірки 2,3%. Найбільше шансів на другий тур у Зеленського та Порошенка, повідомляють соціологи компанії «Социс».
Крім того, за 7 місяців до парламентських виборів в Україні найбільшу підтримку має політична партія «Слуга народу» — 24,4%. Другу позицію посідає об’єднання Юлії Тимошенко — «Батьківщина», третю — «Блок Петра Порошенка «Солідарність». Про це свідчать дані КМІС. Парламентські вибори в Україні мають відбутися 27 жовтня.
26 березня:
Дивіться також
Читайте також
31 грудня в Україні розпочалася передвиборча кампанія виборів президента-2019. Голосування у першому турі виборів президента України відбудеться з 8:00 до 20:00 31 березня. Офіційні результати голосування українців мають оприлюднити не пізніше 10 квітня. Якщо буде другий тур, він відбудеться 21 квітня.
Читайте також: фактчек заяв кандидатів у президенти
коли і як проголосувати не за пропискою в 2021 році
Виборча адреса і місце голосуванняЯк правило, виборчою адресою громадянина є адреса, за якою зареєстровано його місце проживання відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
Винятки:
- Виборча адреса виборця, який не має зареєстрованого місця проживання, визначається за погодженням з центром обліку, який відповідно до закону веде облік бездомних осіб чи соціальною службою, в складі якої створено структурний підрозділ для ведення обліку бездомних осіб або органом ведення Реєстру за мотивованим зверненням виборця.
- Виборчою адресою військовослужбовця строкової служби є адреса дислокації військової частини (формування).
- Виборчою адресою виборця, який відбуває покарання у вигляді арешту, позбавлення або обмеження волі, є адреса установи виконання покарань.
- Виборчою адресою виборця, який проживає чи перебуває за межами України, є його поштова адреса в країні проживання (перебування).
Якщо в день проведення виборів виборець не буде знаходитися за своєю виборчою адресою, він може подати заяву про зміну свого місця голосування, без зміни виборчої адреси.
Куди звертатися для зміни місця голосування?Заява про тимчасову зміну місця голосування виборця приймається органом ведення Реєстру виборців (місцевою державною адміністрацією):
- за вказаним в заяві місцем перебування виборця в день виборів чи місцезнаходженням виборчої дільниці, дільниці для голосування, яку він просить визначити місцем його голосування;
- за виборчою адресою заявника.
Заява виборця, виборча адреса якого знаходиться за межами України, і який буде знаходитися в день виборів Президента України на території України, приймається органом ведення Реєстру за зазначеним у заяві місцем перебування чи місцезнаходженням виборчої дільниці, дільниці для голосування, яку він просить визначити місцем його голосування , або органом ведення Реєстру в Міністерстві закордонних справ України.
Заява виборця, який проживає чи перебуває в Україні, і буде перебувати в день виборів Президента України за її межами, приймається органом ведення Реєстру за виборчою адресою заявника або органом ведення Реєстру в Міністерстві закордонних справ України.
Заява виборця, виборча адреса якого знаходиться за межами України, з проханням тимчасово змінити місце його голосування на виборах Президента України на іншу закордонну виборчу дільницю (дільницю для голосування), приймається органом ведення Реєстру в Міністерстві закордонних справ України.
У заяві зазначаються ідентифікаційні персональні дані виборця, які однозначно визначають його особу: прізвище, власне ім’я (усі власні імена), по батькові, дата, місце народження і унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності такої інформації в пред’явленому документі, що посвідчує особу та підтверджують громадянство України), його виборча адреса, а також мотивування необхідності тимчасової зміни місця голосування та адреса, де він буде перебувати в день виборів, або номер виборчої ділянки (ділянки для голосування), яку він просить визначити місцем його голосування, із зазначенням виборчого округу та його номера (за наявності).
До заяви додаються документи (копії документів), що підтверджують необхідність тимчасової зміни місця голосування виборця без зміни виборчої адреси (довідка з місця навчання або роботи, договір оренди житла, витяг з Реєстру прав на нерухоме майно і т.д.). У разі якщо до заяви додаються копії документів, їх оригінали пред’являються органу ведення Реєстру для перевірки вірності цих копій.
Виняток становлять (не потрібно пред’являти документи, що підтверджують необхідність тимчасової зміни місця голосування):
- Виборці, виборча адреса яких знаходиться на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, можуть не додавати до заяви документи, що підтверджують необхідність тимчасової зміни місця їх голосування.
- Виборці, виборча адреса яких знаходиться на тимчасово окупованих територіях районів, міст, селищ і сіл, їх частин в Донецькій і Луганській областях, кордони і перелік яких визначаються Президентом України в порядку, передбаченому Законом України «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях в Донецькій і Луганській областях «, можуть не додавати до заяви документи, що підтверджують необхідність тимчасової зміни місця голосування.
Зразок заяви про зміну місця голосування:
____________________________________
(найменування органу ведення Державного реєстру виборців)
____________________________________
____________________________________
(прізвище, власне ім’я (усі власні імена), по батькові заявника)
____________________________________
____________________________________
(виборча адреса заявника)
____________________________________
З А Я В А
Прошу тимчасово змінити місце мого голосування на ______________________
__________________________________________________________________________
(вид, назва виборів (повторне голосування) або назва референдуму та дата їх (його) проведення)
на виборчу дільницю (дільницю для голосування), в межах якої знаходиться адреса: _________________________________________________________________________,
(адреса, де громадянин перебуватиме в день виборів (повторного голосування) або референдуму)
або на виборчу дільницю (дільницю для голосування) __________________________________________________________________________
(номер виборчої дільниці із зазначенням виборчого округу та його номера (за наявності) чи
__________________________________________________________________________
номер дільниці для голосування із зазначенням назви населеного пункту)
у зв’язку з_________________________________________________________________
(мотивування необхідності тимчасової зміни місця голосування)
____________________________________________________________________.
Мої ідентифікаційні персональні дані:
Дата народження (число, місяць, рік) |
|
Місце народження |
|
Унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності такої інформації в пред’явленому документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України) |
|
До заяви додаю такі документи (копії документів):
____________________________________________________________________
____________________________________________________________________.
«____» _________________ 20___ року _____________________
(підпис)
Недотримання зразка заяви не є підставою для відмови в її прийнятті.
При поданні заяви громадянин пред’являє документ, що засвідчує особу і підтверджує громадянство України, — паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (якщо особа нещодавно набула громадянства України). Для громадян України — військовослужбовців документом, який пред’являється органу ведення Реєстру, також може бути посвідчення військовослужбовця або військовий квиток.
Порядок і строки розгляду заяви про тимчасову зміну місця голосуванняЗаява розглядається органом ведення Реєстру невідкладно, але не раніше дня початку відповідного виборчого процесу і не пізніше, ніж за п’ять днів до дня голосування.
Таким чином, подати заяву про зміну місця голосування можна не пізніше, ніж за 5 днів до виборів (до 25 березня 2019 року включно). Заява, подана пізніше, не буде розглянута.
При розгляді заяви орган ведення Реєстру перевіряє, чи включений заявник до Державного реєстру виборців та встановлює, чи має він право голосу на відповідних виборах. Для встановлення наявності у заявника права голосу на виборах Президента України, орган ведення Реєстру перевіряє:
- належність до громадянства України;
- досягнення вісімнадцяти років;
- відсутність запису про визнання заявника недієздатним.
Якщо за результатами розгляду заяви встановлено його обґрунтованість і наявність підтвердних документів, керівник органу ведення Реєстру видає наказ про тимчасову зміну місця голосування виборця, проект якого формується програмними засобами автоматизованої інформаційно-телекомунікаційної системи «Державний реєстр виборців». Наказ може створюватися в паперовій або електронній формі.
Тимчасова зміна місця голосування забезпечує включення виборця до списку виборців тільки на одній виборчій дільниці (дільниці для голосування), утвореному на відповідних виборах.
При включенні виборця, якому тимчасово змінено місце голосування, до списку виборців у графі «Примітки» навпроти його прізвища зазначаються номер посвідчення, що підтверджує тимчасову зміну місця голосування виборця, дата його видачі та найменування органу ведення Реєстру, який його видав.
Крім того, про тимчасову зміну місця голосування виборця видається посвідчення за встановленою формою. Посвідчення, яке підтверджує тимчасову зміну місця голосування виборця, підписується керівником органу ведення Реєстру, який його видав, та засвідчується печаткою цього органу. Про отримання посвідчення виборець розписується в журналі обліку посвідчень, які підтверджують тимчасову зміну місця голосування виборця.
- Керівник органу ведення Реєстру відмовляє у задоволенні заяви особи про тимчасову зміну місця голосування з таких підстав:
- якщо заяву подано раніше утворення виборчих дільниць (дільниць для голосування) або пізніше ніж за п’ять днів до дня голосування;
- якщо встановлено, що особа, яка звернулася із заявою, не має права голосу на відповідних виборах або референдумі;
- якщо заяву про тимчасову зміну місця голосування виборця визнано необґрунтованою;
- якщо до заяви виборцем не додано документи (копії документів), що підтверджують необхідність тимчасової зміни місця голосування.
Особі, якій відмовлено в задоволенні заяви, повідомляється про це в письмовій формі із зазначенням вичерпного переліку підстав відмови.
Як проголосувати українцям, які проживають в Росії?Постановою ЦВК від 31.12.2018 року №274 внесено зміни до переліку закордонних виборчих дільниць, а саме: ліквідовані п’ять виборчих дільниць на території Російської Федерації. У той же час змінені межі виборчих дільниць в Грузії, Казахстані та Фінляндії, таким чином, щоб українці, які проживають в РФ змогли проголосувати там:
Грузія (Грузія; Російська Федерація (Республіка Адигея (Адигея), Республіка Дагестан, Республіка Інгушетія, Кабардино-Балкарська Республіка, Республіка Калмикія, Карачаєво-Черкеська Республіка, Республіка Північна Осетія-Аланія, Чеченська Республіка, Краснодарський край, Ставропольський край, Астраханська область, Волгоградська область, Ростовська область)
Адреса: Приміщення Посольства України в Грузії, 0162, Тбілісі, просп.Іллі Чавчавадзе, буд.76Г
Казахстан (Республіка Казахстан; Російська Федерація (Курганська область, Свердловська область, Тюменська область, Челябінська область, Ханти-Мансійський автономний округ — Югра, Ямало-Ненецький автономний округ, Республіка Алтай, Республіка Бурятія, Республіка Саха (Якутія), Республіка Тива, Республіка Хакасія, Алтайський край, Забайкальський край, Камчатський край, Красноярський край, Приморський край, Хабаровський край, Амурська область, Іркутська область, Кемеровська область, Магаданська область, Новосибірська область, Омська область, Саханська область, Томська область, Єврейська автономна область, Чукотський автономний округ)
Адреса: Приміщення Посольства України в Республіці Казахстан, 010000, Республіка Казахстан, Астана, вул.Кенесари, буд.41.
Фінляндія (Фінляндська Республіка; Російська Федерація (Москва, Республіка Башкортостан, Республіка Марій Ел, Республіка Мордовія, Республіка Татарстан (Татарстан), Удмуртська Республіка, Чуваська Республіка-Чувашія, Пермський край, Білгородська область, Брянська область, Володимирська область, Воронезька область, Іванівська область, Калузька область, Кіровська область, Костромська область, Курська область, Липецька область, Московська область, Нижегородська область, Оренбурзька область, Орловська область, Пензенська область, Рязанська область, Самарська область, Саратовська область, Смоленська область, Тамбовська область, Тверська область, Тульська область, Ульяновська область, Ярославська область, Санкт-Петербург, Республіка Карелія, Республіка Комі, Архангельська область, Вологодська область, Калінінградська область, Ленінградська область, Мурманська область, Новгородська область, Псковська область, Ненецький автономний округ)
Адреса: приміщення Посольства України у Фінляндській Республіці, Ваханіітунтіе 9, 00570, м Гельсінкі, Фінляндія
Достойный выбор Трампа — предоставить Украине оружие
Президент Украины Петр Порошенко (справа) ведет переговоры 27 декабря с украинскими военнослужащими, освобожденными в результате обмена пленными с поддерживаемыми Россией сепаратистами. (Михаил Палинчак / Агентство Франс-Пресс через Getty Images)
Администрация Трампа несколько месяцев колебалась, предоставлять ли Украине оборонительное оружие, но когда она наконец начала действовать на этой неделе, время было безупречным. В середине декабря агрессия возглавляемых Россией сил на востоке Украины резко возросла: тяжелые артиллерийские и ракетные обстрелы опровергли представление о том, что трехлетняя интервенция Москвы в Донецкой и Луганской областях превратилась в «замороженный конфликт».«Было предположение, что Владимир Путин рассматривал эскалацию конфликта в Украине как способ мобилизовать внутреннюю поддержку в преддверии президентских выборов в марте.
Решение президента Трампа снабдить украинские силы противотанковыми ракетами Javelin и одобрить коммерческую продажу снайперских винтовок. остановить российское наступление, если оно будет, но это может заставить г-на Путина задуматься. Это достойное применение принципа «мир через силу» президента Рональда Рейгана, которым, по словам Трампа, он восхищается.Если когда-либо наступит мир на Украине и улучшатся отношения между США и Россией, г-н Путин должен сначала понять, что его агрессия, будь то на Украине или в киберпространстве, встретит сопротивление и повлечет за собой ощутимые издержки.
Количество американского оружия, которое Украина получает, скромное. Но официальные лица называют их «заполнителями брешей», потому что они устраняют ключевые слабые места в системе обороны страны. На восточных линиях фронта снайперская стрельба представляет собой ежедневную опасность для украинских войск, которые смогут использовать продаваемые ими снайперские системы модели M107A1 для выравнивания поля.Точно так же Javelins могут уничтожить российские танки в случае нового наступления — и заставить Кремль задуматься о потенциальной цене жизней российских солдат, которые, как он все еще отрицает, находятся на Украине.
Утверждая продажу, Трамп меняет позицию президента Барака Обамы, который отверг предложения своих советников и давление Конгресса с целью предоставить Киеву смертоносное оружие. Г-н Обама рассудил, что поставки оружия просто послужат стимулом для дальнейшей эскалации со стороны России. Теперь мы увидим, наконец, было ли это разумным обоснованием или оправданием бездействия.Пока реакция Москвы сдержанная. Министерство иностранных дел выступило с предсказуемыми протестами, но от Путина ничего не было слышно. На этой неделе крупный обмен пленными между Украиной и поддерживаемыми Россией сепаратистами прошел без инцидентов, и госсекретарь Рекс Тиллерсон и министр иностранных дел России Сергей Лавров договорились по телефону о продолжении переговоров по мирному урегулированию.
После того, как потемкинское шоу на выборах 18 марта останется позади, у г-на Путина, возможно, появится причина подумать о сокращении своих потерь в Донецке и Луганске.К чести, администрация Трампа ясно дала понять, совсем недавно в статье г-на Тиллерсона в New York Times, что нормализация американо-российских отношений не может произойти «без мирного урегулирования ситуации на Украине». Принимая во внимание заявление г-на Путина, администрация Трампа и европейские союзники предлагают обсудить план в отношении международных миротворцев, которые могут быть развернуты после вывода российских войск. Если г-н Путин действительно хочет перезагрузить отношения с Западом, у него будет возможность.Если нет, то хорошо, что у Украины будет больше средств для защиты.
Прочтите стенограмму разговора Трампа с Владимиром Зеленским
НЕКЛАССИФИЦИРОВАНО
Рассекречено распоряжением Президента
24 сентября 2019 г.
МЕМОРАНДУМ ТЕЛЕФОННОГО РАЗГОВОРА
ТЕМА: Телефонный разговор с Президентом Зеленским
Участник: Телефонный разговор с Президентом Зеленским
of Ukraine
Notetakers: Ситуационная комната Белого дома
Дата, время 25 июля 2019 г., 9: 03-9: 33 утра EDT
и место: резиденция
Президент: Поздравляем с большой победой.Мы все смотрели из Соединенных Штатов, и вы проделали потрясающую работу. То, как вы пришли сзади, кто-то, у кого не было особых шансов, и вы легко выиграли. Это фантастическое достижение. Поздравляю.
Президент Зеленский : Вы абсолютно правы, господин Президент. Мы действительно выиграли по-крупному, и мы много работали для этого. Мы много работали, но я хотел бы признаться вам, что у меня была возможность поучиться у вас. Мы использовали довольно много ваших навыков и знаний и смогли использовать их в качестве примера для наших выборов, и да, это правда, что это были уникальные выборы.Мы оказались в уникальной ситуации, в которой смогли добиться уникального успеха. Я могу сказать вам следующее; в первый раз вы позвонили мне, чтобы поздравить меня с победой на президентских выборах, и во второй раз вы звоните мне сейчас, когда моя партия выиграла парламентские выборы. Думаю, мне следует чаще бегать, чтобы вы могли мне чаще звонить, и мы могли чаще разговаривать по телефону.
Президент : (смех) Это очень хорошая идея. Я думаю, ваша страна этому очень рада.
Президент Зеленский: Ну да, честно говоря, мы стараемся много работать, потому что мы хотели осушить болото здесь, в нашей стране. Мы привели много новых людей. Не старые политики, не типичные политики, потому что мы хотим иметь новый формат и новый тип правительства. Вы отличный учитель для нас и в этом.
Президент: Что ж, очень приятно с вашей стороны это сказать. Скажу, что мы очень много делаем для Украины. Мы тратим много сил и времени.Намного больше, чем делают европейские страны, и они должны помогать вам больше, чем они. Германия для вас почти ничего не делает. Все, что они делают, это разговаривают, и я думаю, вам стоит их об этом спросить. Когда я разговаривал с Ангелой Меркель, она говорила об Украине, но ничего не делает. Многие европейские страны поступают так же, поэтому я думаю, вам стоит взглянуть на это, но Соединенные Штаты очень хорошо относятся к Украине. Я бы не сказал, что это обязательно взаимно, потому что происходят нехорошие вещи, но Соединенные Штаты очень хорошо относятся к Украине.
Президент Зеленский : Да, вы абсолютно правы. Не только 100%, но на самом деле 1000%, и я могу вам сказать следующее; Я разговаривал с Ангелой Меркель и встречался с ней. Я также встречался и разговаривал с Макроном, и я сказал им, что они не делают столько, сколько им нужно делать, по вопросам санкций. Они не применяют санкции. Они не работают так, как должны работать на Украину. Получается, что хотя по логике Европейский Союз должен быть нашим крупнейшим партнером, но технически Соединенные Штаты — гораздо более крупный партнер, чем Европейский Союз, и я очень вам за это благодарен, потому что Соединенные Штаты довольно много делают для этого. Украина.Намного больше, чем Европейский Союз, особенно когда мы говорим о санкциях против Российской Федерации. Я также хотел бы поблагодарить вас за вашу огромную поддержку в сфере обороны. Мы готовы продолжить сотрудничество для следующих шагов, в частности, мы почти готовы. готовы покупать больше джавелинов в Соединенных Штатах для оборонных целей.
Президент: Я хотел бы, чтобы вы сделали нам одолжение, потому что наша страна прошла через многое, и Украина много знает об этом.Я хотел бы, чтобы вы выяснили, что случилось со всей этой ситуацией с Украиной, они говорят Crowdstrike … Я думаю, у вас есть один из ваших богатых людей … Сервер, они говорят, что Украина. Произошло много всего, вся ситуация. Я думаю, вы окружаете себя одними и теми же людьми. Я бы хотел, чтобы генеральный прокурор позвонил вам или вашим людям, и я хотел бы, чтобы вы разобрались с этим. Как вы видели вчера, вся эта чушь закончилась очень плохим выступлением человека по имени Роберт Мюллер, некомпетентным выступлением, но, говорят, во многом это началось с Украины.Что бы вы ни делали, очень важно, чтобы вы это делали, если это возможно.
Президент Зеленский: Да, это очень важно для меня и всего того, о чем вы только что сказали. Для меня как президента это очень важно, и мы открыты для дальнейшего сотрудничества. Мы готовы открыть новую страницу сотрудничества в отношениях между США и Украиной. С этой целью я только что отозвал нашего посла из Соединенных Штатов, и он будет заменен очень компетентным и очень опытным послом, который будет упорно работать над тем, чтобы наши две страны стали ближе друг к другу.Я также хотел бы и надеюсь, что он будет иметь ваше доверие и вашу уверенность и установит с вами личные отношения, чтобы мы могли сотрудничать еще больше. Я лично скажу вам, что один из моих помощников говорил с г-ном Джулиани совсем недавно, и мы очень надеемся, что г-н Джулиани сможет поехать в Украину, и мы встретимся, когда он приедет в Украину. Я просто хотел еще раз заверить вас, что вас окружают только друзья. Я позабочусь о том, чтобы меня окружали самые лучшие и опытные люди.Еще хотел сказать, что мы друзья. Мы большие друзья, и у вас, господин Президент, есть друзья в нашей стране, поэтому мы можем продолжить наше стратегическое партнерство. Я также планирую окружить себя замечательными людьми, и в дополнение к этому расследованию я как Президент Украины гарантирую, что все расследования будут проводиться открыто и откровенно .. В этом я могу вас заверить.
Президент: Хорошо, потому что я слышал, что у вас был очень хороший прокурор, и его закрыли, и это действительно несправедливо.Многие люди говорят об этом, о том, как они закрыли вашего очень хорошего прокурора, и что к вам были причастны очень плохие люди. Г-н Джулиани — очень уважаемый человек. Он был мэром Нью-Йорка, великим мэром, и я хотел бы, чтобы он позвонил вам. Я попрошу его позвонить вам вместе с Генеральным прокурором. Руди очень хорошо знает, что происходит, и он очень способный парень. Если бы вы могли поговорить с ним, это было бы здорово. Бывший посол США, женщина, была плохой новостью, а люди, с которыми она имела дело на Украине, были плохими новостями, поэтому я просто хочу сообщить вам об этом.Во-вторых, много говорят о сыне Байдена, о том, что Байден остановил судебное преследование, и многие люди хотят узнать об этом, так что все, что вы можете сделать с Генеральным прокурором, было бы здорово. Байден хвастался, что прекратил судебное преследование, поэтому, если вы можете разобраться в этом … Это звучит ужасно для меня.
Президент Зеленский: Я хотел рассказать вам о прокуроре. Во-первых, я понимаю и хорошо осведомлен о ситуации. Поскольку мы получили абсолютное большинство в нашем парламенте, следующим генеральным прокурором будет на 100% я, мой кандидат, который будет одобрен парламентом и приступит к работе в качестве нового прокурора в сентябре.Он или она изучит ситуацию, в частности, компанию, которую вы упомянули в этом выпуске. Вопрос расследования дела на самом деле является вопросом восстановления честности, поэтому мы позаботимся об этом и будем работать над расследованием дела. Вдобавок ко всему, я хотел бы спросить вас, есть ли у вас дополнительная информация, которую вы можете нам предоставить, для следствия было бы очень полезно убедиться, что мы отправляем правосудие в нашей стране в отношении посла в Соединенных Штатах. из Украины, насколько я помню, ее звали Иванович.Было здорово, что вы были первым, кто сказал мне, что она плохой посол, потому что я согласен с вами на 100%. Ее отношение ко мне было далеко не лучшим, поскольку она восхищалась предыдущим президентом и была на его стороне. Она не приняла бы меня как нового президента достаточно хорошо.
Президент: Что ж, она собирается пройти через некоторые вещи. Я попрошу мистера Джулиани позвонить вам, а также позвонить генеральному прокурору Барру, и мы разберемся с этим. Я уверен, ты разберёшься.Я слышал, что с прокурором очень плохо обращались, и он был очень справедливым прокурором, так что удачи во всем. Я предсказываю, что ваша экономика будет становиться все лучше и лучше. У вас много активов. Это прекрасная страна. У меня много украинских друзей, их невероятные люди.
Президент Зеленский: Хочу вам сказать, что у меня тоже немало друзей-украинцев, которые живут в США. Фактически, в последний раз, когда я был в Соединенных Штатах, я останавливался в Нью-Йорке возле Центрального парка и останавливался в Башне Трампа.Я поговорю с ними и надеюсь увидеть их снова в будущем. Я также хотел поблагодарить вас за приглашение посетить Соединенные Штаты, в частности Вашингтон, округ Колумбия. С другой стороны, я также хочу заверить вас, что мы очень серьезно подойдем к делу и будем работать над расследованием. Что касается экономики, у наших двух стран есть большой потенциал, и один из вопросов, который очень важен для Украины, — это энергетическая независимость. Я считаю, что мы можем быть очень успешными и сотрудничать с Соединенными Штатами в области энергетической независимости.Мы уже работаем над сотрудничеством. Мы покупаем американскую нефть, но я очень надеюсь на встречу в будущем. У нас будет больше времени и возможностей, чтобы обсудить эти возможности и лучше узнать друг друга. Я хотел бы поблагодарить вас за вашу поддержку.
Президент : Хорошо. Что ж, большое спасибо, и я ценю это. Я скажу Руди и генеральному прокурору Барру позвонить. Спасибо. Когда бы вы ни захотели приехать в Белый дом, не стесняйтесь звонить.Назовите нам дату, и мы с этим разберемся. Я с нетерпением жду встречи с вами.
Президент Зеленский: Большое спасибо. Я был бы очень рад приехать и был бы рад лично встретиться с вами и узнать вас получше. Я с нетерпением жду нашей встречи, и я также хотел бы пригласить вас посетить Украину и приехать в город Киев, который является красивым городом. У нас прекрасная страна, которая вас приветствует. С другой стороны, я верю, что 1 сентября мы будем в Польше и, надеюсь, сможем встретиться в Польше.После этого, возможно, вам стоит поехать в Украину. Мы можем либо сесть на мой самолет и полететь в Украину, либо мы можем сесть на ваш самолет, который, вероятно, намного лучше моего.
Президент: Хорошо, мы можем решить это. Я с нетерпением жду встречи с вами в Вашингтоне и, возможно, в Польше, потому что я думаю, что мы будем там в то время.
Президент Зеленский: Большое спасибо, господин Президент.
Президент : Поздравляю с фантастической работой, которую вы проделали.Весь мир смотрел. Не уверен, что это было так сильно расстроено, но мои поздравления.
Президент Зеленский: Спасибо, господин Президент, до свидания.
— — Конец разговора — —
Президент Украины Владимир Зеленский наконец-то посетил Белый дом
Президент Украины Владимир Зеленский, наконец, посетил Белый дом. Иностранный лидер, чей разговор с бывшим президентом Трампом спровоцировал первое расследование об импичменте экс-президента, встретится с президентом Байденом в Белом доме 30 августа.
«Президент Байден с нетерпением ждет возможности приветствовать президента Украины Владимира Зеленского в Белом доме 30 августа 2021 года», — заявила пресс-секретарь Белого дома Джен Псаки. «Визит подтвердит неизменную поддержку Соединенными Штатами суверенитета и территориальной целостности Украины перед лицом продолжающейся агрессии России на Донбассе и в Крыму, наше тесное сотрудничество в области энергетической безопасности и нашу поддержку усилий президента Зеленского по борьбе с коррупцией и реализации программа реформ, основанная на наших общих демократических ценностях.
Г-н Байден, который разговаривал с Зеленским с тех пор, как стал президентом, заявил о «неизменной поддержке США суверенитета и территориальной целостности Украины перед лицом продолжающейся агрессии России». Конфликт между поддерживаемыми Россией сепаратистами и украинской армией продолжается с 2014 года.
Корреспондент CBS News Холли Уильямс объединилась с украинскими военными и Зеленским в прошлом месяце на востоке Украины, где война унесла жизни более 13000 человек.Зеленский предупредил об агрессии России. Отвечая на вопрос, почему американцы, находящиеся далеко, должны заботиться о том, что происходит на Украине, Зеленский предупредил, что конфликт его страны с Россией «завтра может быть в их домах».
Встреча с Зеленским состоялась после того, как Байден провел в прошлом месяце саммит на Украине с президентом России Владимиром Путиным. Затем г-н Байден сказал репортерам, что Путин «знает, что я приму меры», чтобы помешать России участвовать в злонамеренных действиях, таких как вмешательство в дела США.выборы, участие в хакерских атаках, таких как атаки на SolarWinds и атаки программ-вымогателей на американские компании.
Украина и Зеленский стали координационными центрами в первом расследовании дела об импичменте г-на Трампа в 2019 году. Это первое расследование об импичменте Палаты представителей было сосредоточено на телефонном разговоре Трампа с Зеленским от 25 июля 2019 года, в котором он призвал украинского лидера провести расследование в отношении г-на. Байден и Хантер Байден. Г-н Трамп был подвергнут импичменту Палатой представителей по партийным мотивам, но не получил достаточного количества голосов, чтобы быть осужденным в Сенате.
Актуальные новости
Зеленский давно ясно дал понять, что хочет провести встречу в Белом доме, о чем говорилось в ходе расследования по делу об импичменте.
Все, что вам нужно знать об украинском кризисе
Что такое кризис на Украине?
Украина — это страна размером с Техас, зажатая между Россией и Европой. Он был частью Советского Союза до 1991 года, и с тех пор это была несовершенная демократия с очень слабой экономикой и внешней политикой, которая колеблется между пророссийскими и проевропейскими.
Все началось как внутренний украинский кризис в ноябре 2013 года, когда президент Виктор Янукович отклонил сделку о большей интеграции с Европейским союзом (вот почему это было так важно), что вызвало массовые протесты, которые Янукович попытался подавить силой. Россия поддержала Януковича в кризисе, в то время как США и Европа поддержали протестующих.
С тех пор произошло несколько важных событий. В феврале антиправительственные протесты привели к свержению правительства и изгнанию Януковича из страны.Россия, пытаясь спасти свое утраченное влияние на Украине, вторглась и аннексировала Крым в следующем месяце. В апреле пророссийские сепаратистские повстанцы начали захватывать территорию на востоке Украины. 17 июля повстанцы сбили рейс № 17 Malaysian Airlines, убив 298 человек, вероятно, случайно. Бои между повстанцами и украинскими военными усилились, повстанцы начали проигрывать, а в августе российская армия открыто вторглась на восток Украины, чтобы поддержать повстанцев. Все это довело отношения между Россией и Западом до самого низкого уровня со времен холодной войны.Санкции ставят российскую экономику на грань рецессии, и более 2500 украинцев были убиты.
Во многом это связано с многовековой историей украинского владычества над Россией. Страна была разделена более или менее поровну между украинцами, которые видят Украину частью Европы, и теми, кто считает ее неразрывно связанной с Россией. Внутренний политический кризис из-за этого разногласия, возможно, был неизбежен. Тем временем в России Путин продвигает имперское возрождение, националистическое мировоззрение, которое рассматривает Украину как часть великой России — и как жертву постоянно нарастающей враждебности Запада.
Кажется маловероятным, что Украина вернет Крым. Остается неясным, будут ли российские войска пытаться аннексировать часть восточной Украины, чем там закончатся боевые действия и что это означает для будущего Украины — и для все более враждебной, но изолированной России Путина.
Это «Украина» или «Украина»?
Раньше это была «Украина», но после отделения от Советского Союза в 1991 году название изменилось на просто «Украина». Это различие на самом деле оказывается очень важным для понимания текущего кризиса.
Украина имеет очень долгую историю подчинения внешних сил и очень короткую историю национальной независимости. Возможно, именно поэтому страна стала известна как «Украина», что, по мнению многих историков, означало «пограничье» на языке древних славян (это также может означать «родина» — теория, которую по понятным причинам предпочитают украинские националисты). Другими словами, он мог быть назван «the», потому что считался скорее географическим регионом, чем независимой страной, и определялся его промежуточным статусом.
Чтобы узнать, когда Украина в последний раз была независимой, нужно заглянуть в прошлое, до 1991 года. Было несколько лет сразу после Первой мировой войны, а до этого было немного времени в 1600-х годах.
Страна находилась под частичным или полным правлением России на протяжении большей части этих прошедших столетий, что во многом объясняет, почему каждый шестой украинец на самом деле является этническим русским, каждый третий говорит на русском как на родном языке (остальные две трети говорят на украинском языке), и большая часть средств массовой информации в стране работает на русском языке.Именно поэтому тема России вызывает такие разногласия в Украине: многие страны рассматривают Москву как источник исторического подчинения Украины и что-то, чему следует сопротивляться, в то время как другие склонны смотреть на Россию более нежно, с чувством общего наследие и история.
Что такое Крым?
Крым считается большей частью мира регионом Украины, находящимся под враждебной российской оккупацией. Россия считает его законным и историческим регионом России, который она помогла освободить в марте.Географически это полуостров в Черном море с таким стратегически важным местоположением, что за него веками боролись.
С момента обретения Украиной независимости в 1991 году до февраля 2014 года это был украинский регион, который обладал особой автономией и большими российскими военными базами (вроде того, как у США есть базы в Японии и Германии). Важно отметить, что Крым очень долго до 1991 года был частью Советского Союза и Российской Империи, и большинство его граждан сами являются русскими.
В конце февраля, через несколько дней после того, как промосковский президент Украины был отстранен от власти, странные банды вооруженных боевиков начали захватывать правительственные здания в Крыму. Некоторые крымчане проводили митинги, чтобы выразить поддержку свергнутому президенту и, в некоторых случаях, призвать к отделению от Украины и воссоединению с Россией. Банды боевиков росли, пока не стало очевидно, что это были российские вооруженные силы, которые силой, но бескровно захватили весь полуостров. 16 марта крымчане подавляющим большинством проголосовали за то, чтобы их регион стал частью России.
Большая часть мира считает голосование за отделение Крыма незаконным по нескольким причинам: оно проходило в условиях враждебной российской военной оккупации без международного мониторинга и множества сообщений о запугивании, оно было продвинуто с предупреждением всего за пару недель, и это было незаконно по украинскому законодательству. Тем не менее, законно или нет, Крым фактически стал частью России. США и Европейский Союз ввели экономические санкции против России, чтобы наказать за это Москву, но нет никаких признаков того, что Крым вернется в состав Украины.
Что такое конфликт на востоке Украины? При чем здесь Россия?
Конфликт на востоке Украины начался в апреле 2014 года с незначительных боевых действий между украинскими военными и поддерживаемыми Россией сепаратистскими повстанцами, захватившими некоторые города на преимущественно русскоязычном востоке Украины. С тех пор она переросла в откровенно необъявленную войну между Россией и Украиной.
Сепаратистские повстанцы начали появляться на востоке Украины вскоре после того, как Россия вторглась и аннексировала Крым, где предполагаемые крымские сепаратисты на самом деле оказались российскими спецназом без опознавательных знаков.Они захватили такие города, как Славянск и Донецк, в восточном регионе, известном как Донбасс, якобы в возмущении протестами, в результате которых был свергнут пророссийский президент Украины Виктор Янукович, сам из того же восточного региона.
Это чувство лишения гражданских прав среди восточных украинцев реально, и повстанцы, вероятно, действительно имеют органическую поддержку на местном уровне. Тем не менее, повстанцы были вооружены и поддержаны правительством России. Один из самых важных лидеров повстанцев, Игорь «Стрелков» Гиркин, российский гражданин и ветеран вооруженных сил, уволился из службы внутренней безопасности России всего за несколько недель до того, как стал руководить повстанцами, в число которых, как многие полагают, входят российские спецназовцы без опознавательных знаков.
Тысячи русских войск сосредоточились на границе прямо напротив места восстания. В течение нескольких месяцев Украина не действовала очень агрессивно против повстанцев: Путин не очень тонко намекнул, что, если они это сделают, он обвинит украинское правительство в любых смертях и вторгнется, чтобы защитить русскоязычных граждан востока Украины, которых он безоговорочно считает себя больше русским, чем украинцем. Все хотели заключить мирное соглашение.
Дела пошли плохо в начале июля, когда украинское правительство начало наступление, чтобы раз и навсегда разгромить повстанцев.Россия начала вооружать повстанцев высокотехнологичными ракетами класса «земля-воздух»; 17 июля гражданский авиалайнер с 298 людьми на борту был сбит над восточной Украиной, скорее всего, случайно повстанцами, и миру наконец-то надоело. Украина удвоила свое наступление, повстанцы выглядели на грани захвата, а в середине августа Россия перешла от тайной поддержки повстанцев к открытому вторжению с российскими военными войсками.
Россия отрицает свое вторжение, но доказательств неопровержимо: 15 августа Украина заявила, что ее военные атаковали российские танки, пересекающие границу; 16 августа лидер поддерживаемых Россией повстанцев объявил, что он получил 1200 военнослужащих из России; 21 августа на спутниковых снимках была зафиксирована российская артиллерия, пересекавшая границу и открывшая огонь по украинским войскам; 26 августа кто-то на Украине снял видео, на котором российские танки проезжают по городу и так далее.
Российская армия является одной из крупнейших в мире и довольно быстро отбрасывает украинские силы. Неясно, планируют ли они оккупировать и аннексировать восточную Украину, как они это сделали в Крыму, или просто защитить повстанцев от захвата — если у Путина вообще есть стратегия. США и Европа, явно возмущенные и наказывающие Россию экономическими санкциями, не планируют вмешиваться, поскольку введение западных войск в прямое сражение с российскими войсками может сделать риск Третьей мировой войны слишком большим.Так что российские танки ничто не останавливает.
Почему Россия вторгается в восточную Украину?
Хотя президент Владимир Путин настаивает на том, что Россия не вторгается в восточную Украину, российские солдаты, танки и самоходная артиллерия пересекают границу с середины августа, что можно назвать только враждебным вторжением. Есть два способа думать о том, почему Путин делает это: как рациональное, стратегическое усилие отобрать что-то у Украины или как менее рациональное действие, обусловленное внутренней российской политикой.
Теория 1: Путин пытается перевесить потери повстанцев, потому что хочет чего-то от Украины
На первый взгляд, российское вторжение выглядит так, как будто оно предназначено для поддержки пророссийских повстанцев на востоке Украины, которые начали терять позиции в начале августа, когда украинские военные начали новое наступление против них. С этой точки зрения российские войска находятся рядом, чтобы не дать повстанцам быть полностью захваченными.
Путин уже несколько месяцев поддерживает повстанцев и разжигает насилие на востоке Украины.Он делает это либо потому, что хочет поддерживать вечный сепаратистский кризис (он делал это также в Грузии и Молдове), чтобы иметь рычаги воздействия на украинское правительство, чтобы не допустить его перехода, либо потому, что он хотел дать себе предлог, чтобы вторгнуться, чтобы спасти восточных украинцев, а затем аннексировать эту территорию, как он это сделал в Крыму. Другая возможность состоит в том, что он хочет добиться каких-то уступок со стороны украинского правительства и / или Запада. В любом случае здесь думают, что Путин преследует какую-то ближайшую стратегическую цель и остановится, как только почувствует, что достиг ее.
Теория 2: Путин был втянут в иррациональное вторжение, которого он не хотел, своей собственной риторикой и пропагандой
С момента прихода к власти в 2000 году Путин правил на основе неявной сделки с российским народом: он обеспечил высокий экономический рост, а россияне согласились с ограничением политических и личных прав. Но после того, как экономика замедлилась и некоторые россияне протестовали против его мнимого переизбрания в 2012 году, Путин изменил стратегию, сосредоточившись на разжигании антизападной паранойи старой школы и российского национализма в имперском стиле.
Итак, когда начался украинский кризис, государственные СМИ Путина распространили нарратив о том, что украинские протесты были американским заговором с целью изолировать Россию и что новое украинское правительство управляется тайными нацистами, стремящимися к экспансии. Поддержка повстанцев и спасение Украины, которая, с точки зрения русских националистов, на самом деле является частью России, стало предметом национальной гордости, когда Россия продемонстрировала неповиновение Западу.
Несомненно, когда Путин вторгся и аннексировал Крым в марте, его неуклюжий рейтинг одобрения резко вырос.Путин, будучи зависимым, разыграл националистическое дело на востоке Украины, героизм повстанцев, свой собственный героизм в их поддержке и угрозу со стороны «фашистского» правительства Украины. Если бы он сидел сложа руки, пока повстанцы потерпели поражение, это показало бы, что его риторика была ложью, и оставило бы его без националистической причины, на которой он теперь основывает свою политическую легитимность. Так что, не имея другого выхода, он вторгся.
Путин не сумасшедший, но он, возможно, создал кризис, внутренняя динамика которого настолько велика, что он вышел из-под его контроля.Это действительно пугающая возможность.
Так Крым должен быть частью России или Украины?
Это действительно сложный вопрос. Да, способ, которым Россия силой захватила Крым у Украины в марте этого года, был враждебным и крайне незаконным — в этом нет никаких сомнений. Но гораздо менее ясен более абстрактный вопрос, является ли Крым в глубине души русским или украинским. Есть три способа подумать над этим вопросом, и все они противоречат друг другу.
Крым входит в состав России или Украины? Наверное Украина
Крым технически был частью Украины с 1954 года, когда советский премьер Никита Хрущев передал его из состава Российской Советской Социалистической Республики в Украинскую Советскую Социалистическую Республику.Причины этого эзотерические, и на самом деле это не имело большого значения, поскольку обе «республики» были частью Советского Союза. В 1991 году, когда распался Советский Союз, все ожидали, что Москва потребует обратно Крым. Но этого не произошло. Незначительное большинство крымчан проголосовало за независимость от России, и когда Крым формально присоединился к новой независимой Украине (но с особыми привилегиями автономии), Россия пообещала уважать и уважать это.
Крым исторически является частью России или Украины? Вероятно Россия
Большинство крымчан этнически русские, а не украинцы.Хотя Крым веками переходил из рук в руки региональных держав, большую часть последних 200 с лишним лет он был частью России. Тот факт, что все ожидали, что Россия вернет его, когда Советский Союз распался в 1991 году, говорит вам о многом: мир часто также считает это исторически российским. Это не было шоком, когда в феврале некоторые крымчане провели пророссийские митинги.
Крымчане хотят быть в составе России или Украины? Непонятно
С начала кризиса некоторые крымчане проводят промосковские митинги, призывая присоединиться к России.В середине февраля опрос показал, что 41% крымчан хотели, чтобы регион стал частью России. Это ужасно много, но все же не большинство. Мартовский референдум Крыма о выезде из Украины в Россию якобы получил поддержку 97 процентов, но он прошел в спешке, без международных наблюдателей и в условиях российской военной оккупации. Проект отчета ООН о расследовании показал, что критики отделения Крыма были задержаны и подвергнуты пыткам за несколько дней до голосования; он также обнаружил «множество сообщений о фальсификации результатов голосования.«Если бы референдум прошел прозрачно и законно, неясно, в какую сторону пошло бы голосование.
Это все началось с протестов Евромайдана, верно? Что это?
«Евромайдан» — это название антиправительственных акций протеста, начавшихся 21 ноября 2013 года в украинской столице Киеве, которые положили начало всему кризису. Их называют протестами «Евромайдан», потому что они были про Европу и произошли на киевском Майдане Незалежности (Майдане Независимости).
Первой, поверхностной причиной протестов было то, что президент Янукович отклонил сделку о большей интеграции с Европейским союзом, взяв вместо этого помощь в размере 15 миллиардов долларов от России. Многие украинцы хотели заключения сделки с ЕС, отчасти потому, что они думали, что это поможет крайне проблемной экономике Украины, а отчасти потому, что они считали более тесные связи с Европой желательными с культурной и политической точек зрения.
Вторая, более глубокая причина протестов заключалась в том, что многие украинцы считали Януковича коррумпированным и автократичным, а также марионеткой России.Поэтому его решение отказаться от сделки с ЕС показалось многим украинцам, как будто он продал свою страну Москве. Вот почему протестующие так быстро расширили свои требования с «подписать соглашение с ЕС» до «Янукович должен уйти в отставку».
В последующие месяцы Янукович пытался разогнать протесты, сначала отправив на подавление устрашающих сил внутренней безопасности «беркут», а затем приняв серию законов, которые серьезно ограничивали основные права украинцев на свободу слова и собраний. .И то, и другое только усугубило протесты. К концу января они распространились на многие другие города Украины. В феврале парламент выступил против Януковича, сначала проголосовав за отстранение многих его полномочий и прекращение репрессий, а затем проголосовав за его полное удаление.
Не все украинцы поддержали протесты или их повестку дня; многие хотели помощи России и хотели, чтобы Янукович остался. Евромайдан также включал ряд ультраправых ультранационалистических группировок, некоторые из которых прибегали к насилию.Вот почему российское правительство и некоторые украинцы, особенно на более русскоязычном востоке, считают протесты фактически лишением прав русскоязычных украинцев.
Кто такой президент Украины Виктор Янукович?
Виктор Янукович был избран президентом Украины в 2010 году. Но в феврале 2014 года он был свергнут народными протестами и его собственным парламентом. Он бежал в Россию, где живет в изгнании.
Ключевые факты о Януковиче таковы: он пророссийский (и, как и многие украинцы, на самом деле является носителем русского, а не украинского), у него заслуженная репутация коррупционера и деспотизма, и у него база поддержки на преимущественно русскоязычном востоке Украины, но никогда не пользовалась большой популярностью на преимущественно украиноязычном западе.
Возможно, вы слышали фразу «Оранжевая революция»: это относится к массовым протестам в 2004 году, после того как Янукович победил на президентских выборах по широко распространенным подозрениям в мошенничестве. В результате протестов он не смог вступить в должность, но в 2010 году он снова баллотировался и, похоже, победил на законных основаниях.
Янукович оттолкнул многих украинцев, в том числе своих сторонников, неправильным обращением с экономикой и особенно репрессиями против протестов Евромайдана. В то время как многие украинцы были рады его уходу, другие сочли его увольнение незаконным и недемократическим.Это особенно верно для русскоязычного востока Украины и в Крыму, где проживает много русских.
Я слышал, что Украина разделена на восток и запад. Вы можете это объяснить?
С момента провозглашения независимости в 1991 году Украина была разделена, и этот кризис является продолжением этого. Когда люди говорят об этом разрыве, они обычно имеют в виду язык. Около двух третей украинцев говорят на украинском как на родном языке, в основном на западе страны; около трети из них являются носителями русского языка, в основном на востоке.Но языковой разрыв еще более расплывчатый. И язык на самом деле является лишь сокращением для описания гораздо более сложного политического и идеологического разделения.
Все это станет яснее, если посмотреть, как украинцы голосовали на всенародных выборах. Вот серия карт: язык в верхнем левом углу и этнолингвистические группы в верхнем правом углу; два нижних показывают, как украинцы голосовали на выборах 2004 и 2010 годов. Вы заметите, что во всех четырех странах есть очень четкая линия, отделяющая запад страны от востока:
(вверху слева: Ларис Карклис / Washington Post; вверху справа: Yerevanci; внизу слева: Illuvatar; внизу справа: Insider)
Люди на западе Украины склонны относиться к России с подозрением, считают себя европейцами и хотят вырваться из орбиты России и присоединиться к Европе.Протесты здесь были намного сильнее. На каждых выборах эта половина страны подавляющим большинством голосов отдавала проевропейских политических кандидатов.
Восточная половина Украины, с другой стороны, подавляющим большинством голосов проголосовала за политических кандидатов, которые более симпатизируют России, включая Януковича, который с востока. Они склонны более нежно смотреть на Россию и рассматривать свои две страны как более исторически связанные. На востоке до сих пор сохранилось множество статуй основателя Советского Союза Владимира Ленина.
Какое отношение разделение Украины между Востоком и Западом имеет к нынешнему кризису?
Украинцы так и не разрешили кризис национальной идентичности между обращенным к России востоком и проевропейским западом, который возник в 1991 году после обретения ими независимости от Советского Союза. Нынешний кризис во многом является продолжением и, возможно, кульминацией этого внутреннего — и внешнего — спора об идентичности их страны. Это также кульминация убеждения некоторых россиян в том, что Восточная Украина — или даже вся Украина — на самом деле не отдельная страна, а по праву является частью России.
Восток и запад Украины настолько разошлись во мнениях о том, какую страну они хотят иметь, о том, что значит быть украинцами, что большая внутренняя политическая битва могла быть весьма вероятной. Например, торговая сделка с ЕС, которая спровоцировала все это, получила поддержку всего лишь около 43 процентов населения, в основном на западе; еще 31 процент украинцев заявили, что вместо этого они хотят заключить торговую сделку с возглавляемым Россией Таможенным союзом. Когда Янукович отверг сделку с ЕС, многие западные украинцы сочли это предательством, но восточные украинцы, возможно, восприняли другое решение точно так же.
Украина, по словам политолога Леонида Пейсахина, «никогда не была и еще не является целостной национальной единицей с общим нарративом или набором более или менее общих политических устремлений».
Некоторые русскоязычные украинцы на востоке и юге страны, особенно в Крыму, не совсем смирились с тем, что они являются гражданами Украины, а не России. Идеи о том, что их регион должен быть поглощен Россией, живы.
Несмотря на то, что Янукович был отстранен от власти протестующими, в основном на Западе, это не разрешило более глубокий кризис национальной идентичности.Все, что он сделал, — это сместил власть от пророссийской восточной политической партии к проевропейской западной политической партии. Это расстроило пророссийских украинцев на востоке и юге страны, в том числе в Крыму, где пророссийские демонстранты выступили против нового правительства. Кремль тихо поддержал эти протесты, в том числе отправив российские войска без опознавательных знаков, которые заняли правительственные здания в Крыму и на востоке Украины. В Крыму это закончилось российской военной оккупацией и аннексией.На востоке Украины это привело к продолжающимся боевым действиям между пророссийскими сепаратистами и украинскими силами безопасности, а в августе — к открытому вторжению российских вооруженных сил.
Как Украина так разделилась?
Вы должны помнить, что современные границы Украины очень новые, а ее исторические связи с Россией очень старые. Так что различие между Украиной и Россией немного более размыто, чем, скажем, между Францией и Германией.
Эта грань начала стираться в 1700-х годах, когда российский лидер Екатерина Великая начала процесс «русификации» Украины, превращения ее в Россию, который продолжался вплоть до 1950-х годов.Это означало доставку этнических русских, введение законов, обязывающих школы преподавать русский, а не украинский язык, и размещение в этом районе большого количества российских войск. В какой-то момент в 1800-х украинский язык был полностью запрещен.
В 1930-х годах советский лидер Иосиф Сталин устроил голод на Украине, в результате которого погибло несколько миллионов украинцев, в основном на востоке. Затем он заселил этот район этническими русскими. В 1940-х годах Сталин насильственно переселил этнических татар, которые доминировали в населении Крыма, заменив их также русскими.(Некоторые из этих татар, которые являются мусульманами и этническими тюрками, с тех пор вернулись; они составляют меньшинство в Крыму и выражают опасения по поводу возвращения под власть России.)
На протяжении большей части этого процесса Россия была сосредоточена преимущественно на востоке, где есть огромные запасы угля, железа и одни из самых плодородных сельскохозяйственных угодий на земле. Лингвистическая разделительная линия Украины почти идеально совпадает с линией между ее сельхозугодьями на востоке и лесными угодьями на западе.
В результате всей этой истории многие украинцы, что вполне понятно, презирают Россию и не хотят иметь с ней ничего общего.Но есть также значительная часть украинцев, чьи семьи имеют тесные связи с Россией, которые, возможно, с любовью помнят советскую эпоху и не хотят так сильно отделяться, как Запад. Кризис национальной идентичности создавался веками, и сегодня это большая проблема.
Почему Россия так одержима Украиной?
На первый взгляд, это потому, что в Украине много русскоязычных и этнических русских, многие из которых голосовали за Януковича в 2010 году и не поддержали протесты Евромайдана, которые привели к его отставке.Поэтому, когда российские лидеры говорят о вмешательстве для защиты прав русскоязычных украинцев, они могут близоруко игнорировать очень веские причины, по которым Янукович был отстранен, но они действительно имеют это в виду.
Но здесь происходит гораздо больше. Русские давно ощущают особую историческую связь с Украиной, которая играет центральную роль в русской национальной мифологии. Царские лидеры культивировали идею, что культурные корни России восходят к древним грекам, которые поселились на Крымском полуострове, на территории современной Украины.Хотя это в основном выдумка, это правда, что первая итерация России как великой империи имела свою столицу в современной Украине.
Идея особой древней связи с Украиной особенно важна для русских националистов, которые видят в ней жизненно важный и вечный компонент великой Российской империи. В последние несколько лет наблюдается резкий рост русского национализма, культивируемого российским националистическим numero uno президентом Владимиром Путиным, который использовал это, чтобы отвлечь россиян от их падающей экономики и своего ужесточающегося авторитаризма.
Особая связь с Украиной и, возможно, даже повторное приобретение Украины, с точки зрения русских националистов заключается не только в исторических связях, но и в возвращении России законного места великой державы. Речь идет также о том, чтобы исправить несправедливость распада Советского Союза, который, по их мнению, оставил территорию России и многих россиян под контролем недостойного украинского правительства.
Здесь есть и более прагматичная цель. С самого начала украинского кризиса вмешательство России заключалось в том, чтобы не дать Украине вырваться из-под российского влияния и подпадать под то, что Москва считает постоянно вторгающимся западным заговором с целью окружить Россию враждебными правительствами.Россия вполне могла рассматривать этот кризис как решающий момент для своей особой связи с Украиной и хотела вмешаться, чтобы не потерять Украину навсегда. Однако с тех пор чрезмерно горячая националистическая риторика Путина и утверждения его государственных СМИ о том, что украинское правительство является поддерживаемым США нацистским режимом, который угрожает миру, вынудили Путина пойти на эскалацию, намного превышающую то, что он, вероятно, хотел.
Чего пытается добиться Путин?
Есть три разных способа думать о решении президента Владимира Путина аннексировать украинский регион Крым, поддержать сепаратистских повстанцев на востоке Украины и в конечном итоге вторгнуться.Вероятно, во всех трех есть доля правды.
1) Он хочет разжечь дома национализм в политических целях
Популярность Путина падала с тех пор, как в 2009 году экономика потерпела крах, а в 2012 году россияне протестовали против его переизбрания, подвергшегося мошенничеству, послав его параноидальную одержимость тем, что он считает враждебными попытками свергнуть его с власти. Он ответил разжиганием русского национализма и антизападных страхов. В марте 2014 года он использовал эти идеи как оправдание для аннексии Крыма, что привело к резкому росту его популярности.С начала кризиса Путин также жестко подавил инакомыслие в России, что легче уйти с рук, пока мир отвлекается на Украину. Но этот национализм, возможно, вышел из-под его контроля: крайне правые в России сильнее, чем когда-либо, и, когда экономика находится на грани рецессии из-за санкций, Путин настолько полагается на поддержание националистического рвения, что он вторгся в восточную Украину, хотя это явно ухудшит его положение.
2) Он увидел возможность захвата территории и влияния в стратегических целях
У России действительно есть большая военно-морская база в Крыму, которую она считает стратегически важной для проецирования российской мощи в Черное и Средиземное моря, а также многих экономических и промышленных интересов на востоке Украины.Путин, вероятно, увидел возможность незаметно захватить Крым под предлогом защиты его от украинского хаоса и удовлетворения желания крымчан вновь присоединиться к России. Тот же самый оппортунизм может применяться к продолжающемуся кризису на востоке Украины: возможно, он хочет вторгнуться, чтобы аннексировать территорию, а возможно, он просто пытается заставить Украину принять федеративную систему, но любой исход может заключаться в сохранении российского влияния.
3) Он искренне верит, что спасает русскоязычных товарищей от западного заговора
Вполне возможно, что Путин верит своей собственной риторике, в которой говорится, что крымчане и восточные украинцы призывали спастись путем военного вмешательства России, что правительство Украины было захвачено реальными нацистами, поддерживаемыми Западом, и что политический авторитет Москвы выходит за рамки Россия граничит со всеми русскоязычными везде, в том числе в Крыму и на востоке Украины.
После разговора с Путиным в начале марта канцлер Ангела Меркель назвала его оторванным от реальности и «в другом мире».
Что делают США и Европа, чтобы остановить Путина?
США и Европа очень много делают, чтобы наказать Путина за аннексию Крыма и вторжение на восток Украины. Но они не делают ничего, что физически вынудит Путина повернуть назад свои танки или вернуть Крым Украине, а это значит, что если он хочет продолжать вторжение в Украину, несмотря на эти наказания, он может и будет.
США и Европа в первую очередь наказывают Россию, вводя несколько раундов очень жестких экономических санкций, которые предназначены для наказания и удержания России от дальнейшего вторжения. Хотя санкции первоначально были нацелены на Путина и его ближайшее политическое окружение, с тех пор они расширились и охватили более крупную российскую экономику, которая уже находилась на грани рецессии. Санкции работают в том смысле, что они наносят ущерб Кремлю и экономике России в целом, и, возможно, они удерживают Путина от эскалации даже большего, чем в противном случае, но они определенно пока что не заставили его отступить или уйти. из Крыма.
Бремя введения этих санкций ложится на Европейский Союз, который в значительной степени зависит от экспорта российского природного газа и нанесет ущерб своей собственной экономике, введя санкции в отношении России. Тем не менее, даже обычно осторожный канцлер Германии Ангела Меркель поддерживает широкие экономические санкции с тех пор, как поддерживаемые Россией повстанцы сбили рейс 17 Malaysian Airlines в июле, а российские войска открыто вторглись в августе.
США и Европа также изолируют Россию дипломатически, например, исключив Россию из Группы восьми (G8), ежегодной конференции ведущих промышленно развитых демократических стран мира.И НАТО приостановило всякое практическое сотрудничество с российскими военными.
Тем не менее, этого было недостаточно, чтобы отбросить российские войска, и, вероятно, не удастся вернуть Крым Украине. США и Европа ясно дали понять, что не видят военного ответа как вариант; Прямые боевые действия против российских войск представляли бы очень серьезный риск эскалации, учитывая, что Россия обладает одной из крупнейших армий в мире и тысячами ядерных боеголовок. У США и Европы нет договора о взаимной обороне с Украиной, поэтому украинские военные в основном действуют сами по себе.
Что могут сделать США и Европа, так это продемонстрировать свою приверженность защите других восточноевропейских стран вдоль границ России, чтобы удержать Путина от вторжения в эти страны. Прибалтийские государства, такие как Эстония, Латвия и Литва, по понятным причинам обеспокоены тем, что они могут стать следующими; они являются членами НАТО, поэтому страны Западной Европы по договору публично обязуются их защищать. Президент Обама выступил в столице Эстонии 3 сентября и подтвердил, что США будут защищаться от России, сказав: «Вы однажды уже потеряли свою независимость, с НАТО вы никогда ее больше не потеряете.«
Является ли украинский кризис новой холодной войной?
Не совсем. Холодная война была глобальной борьбой за гегемонию между двумя примерно равными державами. Он разделил Европу на запад и восток, а затем разделил большую часть мира. Он включал кровавые прокси-войны практически на всех континентах и создавал очень серьезный риск глобальной термоядерной войны.
Сегодня все это неверно. США во много раз могущественнее и влиятельнее России; Ни Америка, ни западный мир, ни сама демократия не подвергаются серьезному риску.Более того, почти весь мир выступает против аннексии Крыма Россией. Президент Обама охарактеризовал действия России как поведение слабой страны. В целом он прав, хотя Россия явно все еще достаточно сильна, чтобы аннексировать соседнюю территорию.
Президент России Владимир Путин определенно ведет себя так, как будто его страна находится в геополитической конкуренции с Западом. Он стал гораздо более агрессивным в утверждении влияния России: в 2008 году он провел короткую войну с бывшей советской республикой Грузией, создал евразийский профсоюз, который хочет стать конкурентом Европейского союза, а также вооружает и защищает сирийское правительство. как если бы война этой страны была прокси-конфликтом в стиле холодной войны.Путин явно хочет вернуть себе часть былого величия России, что на практике означало утверждение российской власти и позиционирование себя как законного конкурента западному миру.
Тем не менее, это соревнование ограничено бывшими советскими республиками и Сирией. Это далеко не глобальный конфликт времен холодной войны.
Что такое «перезагрузка» между США и Россией?
Перезагрузка между США и Россией — это была попытка Америки «перезагрузить» отношения с Россией, которые сначала были поддержаны тогдашним госсекретарем Хиллари Клинтон в 2009 году, которые ухудшились во время администрации Буша.
Идея перезагрузки заключалась в том, что США и Россия могут не очень нравиться друг другу, но у этих двух стран достаточно общих интересов, и им обоим будет лучше, если они будут сотрудничать. Какое-то время это сработало: Россия поддержала возглавляемые США усилия по введению санкций в отношении Ирана в связи с его ядерной программой, две страны подписали большой договор о ядерном разоружении, и они сотрудничали в войне в Афганистане.
Перезагрузка начала рушиться в 2012 году из-за разногласий по сирийскому конфликту, поскольку две страны поддерживают очень разные стороны.Как американская, так и российская внутренняя политика становится менее предрасположенной к хорошим отношениям, отчасти из-за растущего национализма в России, а отчасти из-за растущей озабоченности Америки нарушениями прав человека в России, особенно в отношении ЛГБТ. И простая правда в том, что у США и России больше не так много общих интересов.
Перезагрузка неофициально прекратилась в марте 2014 года, когда США ввели довольно жесткие экономические санкции против России за аннексию Крыма.
Есть ли серия непочтительных политических карикатур, подводящих итоги кризиса?
Что вам нужно, так это Polandball. Это созданная пользователями серия политических мультфильмов на основе мемов, посвященных международным отношениям. Они начались в 2009 году на немецком веб-форуме и стали популярными во всей Европе, но не имеют определенных авторов или домохозяйства; любой может сделать его. Их объединяет нарочито банальный дизайн MS Paint и общая структура: страны представлены в виде кляксов цвета флага, которые взаимодействуют на ломаном английском.
Шутливая простота Polandball, его ботаническая любовь к истории и его внимание к текущим событиям сделали эту форму хорошо подходящей для украинского кризиса. Вот некоторые из них, взятые с форума Polandball на Reddit:
«Выбор Украины»: О решении президента Украины отказаться от сделки с Евросоюзом (флаг ЕС синего цвета со звездами) о помощи России:
Пользователь Reddit koleye
«Великая жертва Украины». Когда казалось, что Украина может разделиться на восток и запад, а бедная в отрасли западная половина, вероятно, захочет присоединиться к Европейскому Союзу:
Пользователь Reddit Masiakasaurus
«Украина вредит себе.» Румыния является свидетелем длительного тревожного кризиса идентичности Украины между пророссийскими и проевропейскими фракциями (это советский украинский флаг):
Пользователь Reddit KingofMerica
«Россия и Украина, история любви». Сравнение злоупотреблений советской эпохи с захватом Россией Крыма в 2014 году:
Пользователь Reddit Cerf_
«Перспективы». Взгляд Запада и Кремля на кризис:
Пользователь Reddit Pastafazzulio
Неужели Путин аннексировал Крым, потому что считал Обаму слабым?
Этот вопрос стал предметом политических дебатов в США, где демократы говорят «нет», а республиканцы говорят «да».»Оба аргумента в некоторой степени справедливы.
Это правда, что президент Обама откатывает американские обязательства за рубежом и делает упор на сдержанность во внешней политике, а не на напористость (например, в Сирии) и компромисс вместо конфронтации (например, с Ираном). Спорный вопрос заключается в том, посмотрел ли на это Путин и рассчитал, что аннексия Крыма ему сойдет с рук. (Верно и то, что Путин постоянно выражал неуважение к Обаме, но Путин выказывал неуважение практически ко всем остальным главам государства на земле, так что трудно связать это с Обамой.)
Самыми убедительными данными в пользу этого дела является угроза Обамы нанести воздушные удары по Сирии в сентябре 2013 года, которая в конечном итоге была сдержана внутриполитической оппозицией и сделкой при посредничестве России по разоружению химического оружия Сирии. Самый убедительный аргумент против этого случая состоит в том, что США объективно намного сильнее, чем Россия, и Путин не был бы настолько параноиком в отношении постоянного посягательства на американское влияние, если бы он считал США слабыми.
Бывший посол США в России Майкл Макфол, сторонник Обамы, предположил некоторую правду в обоих этих аргументах.«Они определенно видели в этом ограничение полномочий президента», — сказал Макфол о сирийском эпизоде. «Слабость [Обамы] заключалась в демократических ограничениях его возможностей, с которыми Путин не сталкивается».
Но Макфол также думает, что Путин «считает, что президент Обама — Соединенные Штаты — пытается разжечь революцию во всем мире против режимов, недружественных по отношению к Соединенным Штатам. Он думает, что он потерпел поражение от президента Обамы на Украине. оценка Обамы слабая.Это оценка, что мы на самом деле представляем угрозу его интересам ».
Почему Путин все время говорит о Югославии?
Путин неоднократно оправдывал аннексию Крыма Россией, сравнивая ее с поддержанной Западом независимостью Косово от Сербии в 2008 году. (Косово и Сербия находятся в юго-восточной Европе, части бывшей Югославии.) Его точка зрения двоякая: 1) аннексия Крыма была гуманитарной миссией, оправданной международными нормами, так что все перестают жаловаться, и 2) что Запад противодействует аннексия разоблачает лицемерие и нечестность Запада.
В 1999 году ныне исчезнувшее государство на юго-востоке Европы Югославия вело гражданскую войну. Это было между сербским правительством и повстанцами из числа этнических меньшинств в автономном районе Косово. Сербские силы совершили серьезные нарушения, включая насилие в отношении мирных жителей, а западные страны НАТО нанесли по сербам воздушные удары, чтобы заставить их уйти. Косово и Сербия девять лет пытались примириться, но в 2008 году Косово провозгласило независимость, которую Запад поддержал, а Россия выступила против как незаконная.
Сравнение Путина не совсем корректно по нескольким причинам, которые вы можете прочитать здесь. Но дело в том, что он видит Россию в конфликте с враждебным и ненадежным Западом, что, по его мнению, западные страны придерживаются несправедливых двойных стандартов в отношении России и что существует заговор с целью свергнуть любое правительство, которое дружественно Москве, а не Западу. . Это помогает объяснить, почему он ведет себя так враждебно. Это также может помочь объяснить, почему он отказался разрешить более законный референдум в Крыму: он, возможно, считал, что Запад никогда не будет уважать его результаты.
Почему Россия хочет, чтобы Украина приняла федеративную систему?
После того, как пророссийские сепаратисты захватили правительственные здания на востоке Украины при поддержке Кремля, Москва сконцентрировала свое внимание на большом требовании положить конец кризису, за который она также частично ответственна: Украине следует принять федеративную систему.
Причина, по которой Москва этого хочет, заключается в том, что при нынешней системе прозападное правительство Украины может быть не очень склонно к сотрудничеству с Москвой. В федеральной украинской системе региональные правительства будут иметь гораздо больше автономии и власти, а это означает, что Москва может получить то, что хочет, просто вызвав пророссийских региональных губернаторов на типично пророссийском востоке Украины.
В этих восточных регионах есть много важных природных ресурсов, таких как уголь. У них также есть заводы, которые производят необходимое военное оборудование для России. Так что, если Россия может рассчитывать на то, что они сохранят твердую пророссийскую позицию, заставив Украину принять федеративную систему, этого вполне может быть достаточно, чтобы успокоить Москву. В конечном итоге это может усугубить и без того серьезный политический разрыв Украины между Западом и Востоком, позволив пророссийским и проевропейским общественно-политическим группировкам страны еще больше разойтись, а не объединиться в конце концов.
Какое отношение к кризису имеет авиакатастрофа Mh27?
В четверг, 17 июля, рейс 17 Malaysia Airlines был сбит во время полета над районом восточной Украины, где действуют поддерживаемые Россией сепаратистские повстанцы, в результате чего погибли все 298 человек на борту.
Россия недавно поставила повстанцам сложную зенитно-ракетную систему большой дальности, известную как «Бук» или SA-11. На прошлой неделе повстанцы сбили еще два высоколетящих самолета — оба украинских военных.Скорее всего, повстанцы ошибочно опознали рейс 17 как военный самолет и сбили его.
Повстанцы еще больше разозлили мир, заблокировав доступ инспектора к месту крушения (часто боевики выглядели пьяными), изначально не давая убрать тела, позволяя мародерам красть из багажа и тел, упавших с неба. , и держался за черный ящик в течение нескольких дней, прежде чем наконец сдать его в причудливой церемонии самовозвеличивания.
Конфликт уже обострялся, так как Украина недавно отбила несколько городов, удерживаемых повстанцами, а Россия поставляла оружие украинским повстанцам. Обстрел заставил США и Европу ввести еще более жесткие санкции против России и побудил украинских военных ускорить свою кампанию по окончательному разгрому повстанцев. Когда казалось, что повстанцы будут захвачены, Россия в середине августа ответила открытым вторжением в поддержку повстанцев.
Вы не ответили на мой вопрос!
Это очень большая работа.Он будет продолжать обновляться по мере развития событий, публикации новых исследований и появления новых вопросов.
Итак, если у вас есть дополнительные вопросы, комментарии, придирки или жалобы, отправьте сообщение Максу Фишеру: [email protected].
Что еще я должен прочитать об украинском кризисе?
Для понимания истории Украины и того, как она объясняет сегодняшний кризис, одним из лучших источников был Адам Тейлор, который ведет блог о внешней политике для Washington Post. У него были отличные вводные объяснения о прошлом и настоящем Крыма, а также о том, почему важно, чтобы мы называли страну «Украина», а не «Украина».«
Другой журналист, чью работу вы должны прочитать полностью, — это Юлия Иоффе из New Republic, например, эта статья о том, как мир умышленно неверно истолковал протесты Киева, и о том, как Путин разыгрывает давний кризис идентичности в России в своих интересах.
В конце марта New York Times опубликовала книгу «Три президента и загадка по имени Путин» — приятную и проницательную историю американских президентов и их (в конечном итоге неудачных) попыток понять Путина и работать с ним.
«Путин идет на войну» Дэвида Ремника из Нью-Йорка — красноречивый взгляд на решение России вторгнуться в Крым и его возможные последствия.
Выдающийся историк Тимоти Снайдер написал в «Нью-Йоркском обозрении книг» серию из трех частей, посвященную русской идеологии и ее роли в кризисе.
Как изменились эти карты?
Это текущий список существенных обновлений, исправлений и дополнений к этой стопке карт. Эти карты последний раз обновлялись 24 апреля 2014 г.Вот краткое изложение правок:
- 1 сентября: Обновлена карта конфликта на востоке Украины. Добавлена карта о вторжении России в Украину. Карточка рисков органической гражданской войны в Украине была удалена, потому что эта угроза исчезла из-за вторжения России. Карточка с освещением в российских СМИ была удалена для сокращения объема. Все остальные карточки были обновлены, чтобы отразить события.
- 17 июля: Карта была добавлена на сбитый рейс 17 Малазийских авиалиний.Связанные карточки были обновлены.
- 24 апреля: Добавлена карта, объединяющая политические карикатуры.
- 23 апреля: Добавлена карта, отражающая опасения по поводу гражданской войны. Карты 19 и 21 были обновлены, чтобы отразить это.
- 22 апреля: Добавлена карточка № 12, посвященная освещению кризиса в российских государственных СМИ.
- 17 апреля: Карты 1, 9, 11, 12 и 19. были обновлены, чтобы отразить рост насилия между пророссийскими сепаратистами и украинскими силами, а также связанные с этим события.
- 17 апреля: Карта была добавлена в связи с требованиями России, чтобы Украина приняла федеративную систему.
- 10 апреля: Карточка 4 была обновлена, чтобы отразить проект отчета ООН о нарушениях на выборах в ходе референдума в Крыму.
- 6 апреля: Карты 1 и 19 были обновлены, чтобы отразить пророссийские протесты на востоке Украины и повышенный риск российского вторжения.
Размышлений о России, Украине и США в постсоветском мире
Борьба между Россией и Украиной, в которую Соединенные Штаты вовлечены на протяжении трех десятилетий, отражает вызовы продолжающейся постсоветской трансформации.
ДЖОН Ф. ТЕФФТ
Крупный план Крыма, показывая Украину и Россию.
Радио Свободная Европа / Радио Свобода
Распад Советского Союза в 1991 году был одним из важнейших стратегических переломных моментов нашего времени. Это положило формальный конец советской империи, но не изменило стремления российских лидеров сохранить сильную сферу влияния в новых независимых странах на ее периферии. При этом Россия столкнулась с возрождающимся национальным патриотизмом в некоторых из этих стран, а также с сильным желанием интегрироваться в западные политические организации и организации безопасности.
Украина, наряду с Грузией, была основным полем битвы, буквально и метафорически, в этой борьбе. Украина имеет общее историческое наследие с Россией. Ее лидеры веками соревновались и работали вместе с Россией. И Россия, и Украина поначалу достаточно хорошо справились с распадом Советского Союза и возрождением Украины как независимой страны, но напряженность по поводу того, что русские называют своим «ближним зарубежьем», присутствовала с самого начала. Эта напряженность со временем нарастала, поскольку Россия стремилась восстановить свой гегемонистский контроль над все более напористой и национально сознательной Украиной.
Это завершилось в конце февраля 2014 года, когда президент России Владимир Путин решил захватить Крым и разжечь гибридную войну в восточных областях Украины — Донецкой и Луганской, на Донбассе. Война ведется российскими и марионеточными силами, а Москва обеспечивает руководство, финансирование и оружие. Эти действия подорвали ткань постсоветской европейской безопасности. К сожалению, более 13 000 человек погибли в продолжающихся боевых действиях на Донбассе, и переговоры по поиску решения еще не привели к прочным результатам.Однако даже если в конечном итоге конфликт будет урегулирован, остаточная антипатия от этой войны, вероятно, затруднит для России и Украины поиск компромиссов, необходимых для построения прочного мира.
По мнению Путина, дела пошли еще хуже, когда Ющенко стремился к интеграции Украины в Европу и НАТО.
США более трех десятилетий находятся в эпицентре борьбы между Россией и Украиной. Большая часть моей карьеры на дипломатической службе была сосредоточена на этом вопросе, поскольку сменявшие друг друга американские администрации работали с Европейским Союзом и его странами-членами, чтобы помочь найти безопасное место в Европе для независимой Украины, одновременно пытаясь наладить отношения сотрудничества между Россией и евро- Атлантические институты, такие как НАТО.Чтобы понять, как мы пришли к этому моменту, нам нужно начать с дней, предшествовавших распаду Союза Советских Социалистических Республик.
4 сентября 1991 года, вскоре после неудавшейся попытки августовского переворота против президента СССР Михаила Горбачева, госсекретарь Джеймс Бейкер провел пресс-конференцию в Государственном департаменте и обрисовал в общих чертах, какими станут цели политики США после распада Советского Союза и возникли новые независимые государства. Госсекретарь Бейкер собирался отбыть на заседание Комиссии по безопасности и сотрудничеству в Европе в Москве, где он встретится с Горбачевым, Борисом Ельциным и другими лидерами.Затем он планировал посетить прибалтийские страны — Литву, Латвию и Эстонию, которые уже объявили независимость от СССР.
Секретарь Бейкер сказал журналистам, собравшимся в брифинге Госдепартамента, что его обсуждения будут основываться на пяти основных принципах:
- самоопределение в соответствии с демократическими принципами,
- признание существующих границ,
- поддержка демократии и верховенства закона,
- защита прав человека и прав национальных меньшинств, и
- уважение международного права и юридических обязательств, особенно положений Хельсинкского Заключительного акта и Парижской хартии.
Когда он говорил, уже было очевидно, что центробежные силы, которые вскоре разрушили СССР, были хорошо развиты. Его цель на пресс-конференции заключалась в том, чтобы четко изложить руководящие принципы политики США в отношении уже начавшегося исторического перехода.
Особенно это касалось Украины. В течение некоторого времени рос сильный, обновленный дух национальной независимости. 24 августа 1991 года украинский парламент, рада, возглавляемая спикером Леонидом Кравчуком, проголосовала за провозглашение независимости от Советского Союза.1 декабря был проведен референдум, и 92 процента населения Украины проголосовали за принятие Декларации независимости Рады. Явка составила 84 процента. Восемьдесят процентов жителей Донбасса проголосовали за независимость, а более 54 процентов выбрали независимость в Крыму.
На следующий день президент Российской Советской Федеративной Социалистической Республики Борис Ельцин признал Украину независимым государством. Президент СССР Михаил Горбачев направил Кравчуку поздравительную телеграмму, в которой выразил надежду на тесное сотрудничество и взаимопонимание в «создании союза суверенных государств».7-8 декабря Кравчук встретился с президентом России Ельциным и председателем Верховного Совета Беларуси Станиславом Шушкевичем в Беловежской пуще в Беларуси и объявил о распаде Советского Союза как «субъекта международного права». На смену ему создали Содружество Независимых Государств. В день Рождества 1991 года Советский Союз прекратил свое существование, и каждая из бывших советских республик стала по-настоящему независимой.
Соединенные Штаты поначалу осторожно признавали надвигающийся распад СССР.Были серьезные дебаты внутри Джорджа Х.В. Администрация Буша о том, как быстро действовать, питается опасениями, что распад СССР может привести к фрагментации региона и потенциально хаотической ситуации с международными последствиями. Управление ядерным оружием Советского Союза было главной заботой Вашингтона. Госсекретарь Бейкер сказал знаменитую фразу: «Ситуация югославского типа с 30 000 ядерными боеприпасами представляет невероятную опасность для американского народа — и они знают это и будут требовать от нас ответственности, если мы не ответим.”
Сам президент Буш предостерег от «самоубийственного национализма» в своей знаменитой речи 1 августа 1991 года в украинской Раде в Киеве. Буш надеялся на то, что Горбачев сможет реформировать и сплотить СССР. Два лидера тесно сотрудничали по вопросам воссоединения Германии и других вопросов, стоящих на повестке дня внешней политики Белого дома. Речь Рады вызвала неприятные последствия. Это возмутило украинцев и многих американцев, которые считали, что в явных интересах Соединенных Штатов более решительно поддерживать независимую Украину.Один из критиков, обозреватель New York Times Уильям Сафайр, раскритиковал выступление Буша как просчет и назвал его «Куриной киевской речью».
Акция протеста против вступления в НАТО, организованная партией Виктора Януковича, на Майдане в Киеве в 2005 году.
Артур Бондарь
Однако в течение месяца Горбачев был серьезно ослаблен неудавшейся попыткой государственного переворота, и украинский народ подавляющим большинством проголосовал за независимость. Теперь это стало ясно в Белом доме и во всем США.Правительство С., что СССР подходил к концу. Госсекретарь Бейкер быстро наладил отношения с Россией, Украиной и другими новыми государствами.
С самого начала Соединенные Штаты придерживались двусторонней постсоветской стратегии: пытались построить хорошие отношения с новой Россией, отмеченные сотрудничеством и даже партнерством, но в то же время прилагали серьезные усилия для создания продуктивных двусторонних отношений. с новыми независимыми государствами. Этот подход отражал стратегические цели США, а также американские ценности.В своей книге « The Grand Chessboard » 1997 года бывший советник по национальной безопасности Збигнев Бжезинский охарактеризовал Украину как «геополитический поворотный пункт, потому что само ее существование в качестве независимой страны [означает], что Россия перестает быть евразийской империей». Хотя это стратегическое признание не часто публично выражается официальными лицами, чтобы избежать антагонизма с Россией, до сих пор это стратегическое признание лежит в основе большей части политики США.
Геополитические цели были дополнены желанием администрации Буша помочь в построении демократии и рыночной экономики в новых государствах, как заявил госсекретарь Бейкер на своей пресс-конференции.В последующие месяцы он посещал каждую новую столицу, встречаясь с новым руководством каждой страны. Под его руководством Госдепартамент быстро создал и укомплектовал штатами новые посольства в каждой столице, а также новые генеральные консульства во Владивостоке и Екатеринбурге в России.
Это было главным достижением дипломатической службы США. Новые посольства и консульства разместили Соединенные Штаты на территории Евразийского континента для продвижения американских интересов. В Киеве Соединенные Штаты уже открыли генеральное консульство в феврале 1991 года, но затем преобразовали его в посольство в январе.23 февраля 1992 года, когда США и Украина установили полноценные дипломатические отношения.
Усилия по управлению этой двуединой политикой в Евразии продолжались при каждой администрации США, республиканской и демократической, в течение последних трех десятилетий. Первоначально Соединенным Штатам удавалось достаточно хорошо сбалансировать отношения, но со временем этот баланс стал более трудным.
Несмотря на формальное признание независимости Украины Ельциным, многие представители российской политической элиты, особенно в службах безопасности и вооруженных силах, никогда не соглашались с независимостью Украины.В то время как правительство Ельцина официально подписало Парижскую хартию для новой Европы 1994 года, гарантирующую суверенитет всем государствам бывшего Советского Союза, так называемые российские силовые министерства (поддерживаемые политиками, такими как покойный мэр Москвы Юрий Лужков) продолжали работать в Крыму и других регионах, таких как Приднестровье, Абхазия и Южная Осетия, таким образом, чтобы подрывать эти принципы.
Я стал свидетелем очень откровенного отношения российской элиты на прощальном приеме в июне 1999 года, когда я заканчивал свое назначение заместителем главы миссии в Москве и возвращался в Вашингтон, чтобы подготовиться к новому назначению в качестве посла в Литве.Ко мне подошел высокопоставленный российский чиновник, с которым я работал, выпил за меня рюмку водки и сказал: «Что ж, Джон, удачи в Литве. Вы знаете, мы всегда понимали, что страны Балтии были разными, в отличие от Украины и Грузии, которые, конечно же, являются частью России ».
Даже большинство членов российской элиты, признавших независимость Украины, рассматривали Украину как неотъемлемую часть истории России и хотели сохранить ее в сфере влияния России. Они были возмущены попытками США и Европейского Союза предложить Украине место в более широкой Европе.
На общенациональном молитвенном мероприятии рано утром в центре Киева в конце ноября 2013 года во время революции «Евромайдана» украинцы протестовали против решения правительства Януковича повернуться в сторону России и Евразийского экономического союза вместо подписания соглашения об ассоциации с Европейским союзом. .
Артур Бондарь
Более агрессивная политика России по отношению к Украине постепенно проявлялась после того, как Владимир Путин сменил Ельцина на посту президента. В течение первого десятилетия 21 века экономика России неуклонно улучшалась благодаря огромным прибылям от добычи нефти и природного газа.Соответственно росло негодование России против американской политики и ее желание вновь заявить о себе на мировой арене. На Мюнхенской конференции по безопасности 2007 года Путин выступил с широкой резкой критикой в адрес внешней политики США, критикуя Соединенные Штаты за их разработку системы противоракетной обороны, военные действия в Ираке, расширение НАТО и продвижение демократии в законной сфере влияния России.
Стремление Путина не допускать попадания США и Европы в «ближнее зарубежье» стало более явным.На этот подход сильно повлияла его негативная реакция на поддерживаемую Западом «оранжевую революцию» в Украине в конце 2004 года. Путин был лично уязвлен, когда Верховный суд Украины заблокировал коррумпированные выборы любимого Путина кандидата Виктора Януковича и назначил новые выборы, которые положили конец путь к избранию Виктора Ющенко президентом. Эта «цветная революция» стала для многих в российской элите знаковым событием. Отражая свое непонимание настоящей демократии, некоторые полагали, что все это организовало ЦРУ.Они опасались, что то, что произошло на Украине, может произойти в России. Путин выступал против демократии на Украине, отчасти потому, что он боялся потерять контроль над этой страной, но также потому, что он опасался воздействия реальной демократии на свой контроль над самой Россией.
По мнению Путина, дела пошли еще хуже, когда Ющенко стремился к интеграции Украины в Европу и НАТО. Позиция России стала особенно жесткой в связи с перспективой вступления Украины в НАТО. В апреле 2008 года на саммите в Бухаресте лидеры НАТО обсуждали, предоставлять ли Украине и Грузии план действий по членству (ПДЧ), который потенциально мог бы направить их на путь возможного членства в организации.В конце саммита лидеры, многие из которых находились под сильным давлением России, не смогли прийти к консенсусу по этому поводу, просто заявив вместо этого, что однажды эти две страны станут членами НАТО. Даже это решение возмутило Путина, который увидел в нем вызов сфере влияния России. По иронии судьбы, российские лидеры неправильно истолковали это решение: фактически оно означало, что даже ПДЧ для Украины и Грузии не собирался утверждать в течение многих лет.
За ужином в последний день саммита Путин попытался объяснить президенту Джорджу У.Куст. Не понимая, что микрофон на столе не выключен, Путин сказал Бушу: «Ты не понимаешь, Джордж, что Украина — это даже не государство. Что такое Украина? Часть его территории — это Восточная Европа, но большая часть — это подарок от нас ». Путин явно имел в виду, во-первых, западные регионы Украины, которые на разных этапах истории контролировались Литвой, Польшей и Австрией.
Во второй части этого предложения он имел в виду восточную и южную части Украины, которые были колонизированы Россией в XVII и XVIII веках, и решение, принятое от 2 февраля.19 декабря 1954 года Президиум Верховного Совета СССР (когда Никита Хрущев был генеральным секретарем Коммунистической партии) о передаче Крымской области из состава Российской Советской Федеративной Социалистической Республики в состав Украинской Советской Социалистической Республики. В последующие годы Путин все чаще отвергает истинно независимую Украину, и он часто утверждает, что Россия и Украина — одна нация, один народ, имеющий только культурные различия. Это, конечно, вызывает гнев украинцев.
Многих в российской политической элите давно раздражали первые два расширения НАТО, в которые были включены страны Центральной Европы и Балтийского региона. Хотя в 1997 г. Россия согласилась на совместную программу сотрудничества в Основополагающем акте Россия-НАТО и на перезапуск этого закона в 2002 г., который был призван придать новый импульс отношениям Россия-НАТО, она никогда серьезно не прикладывала больших усилий для создания безопасности на основе сотрудничества. механизмы закона, особенно после прихода к власти Путина. С воспоминаниями о Наполеоне и Гитлере, укоренившимися в их коллективной психике, и несмотря на обладание крупнейшим в мире ядерным арсеналом, российские лидеры не отказались от своей исторической тревоги по поводу вторжения на родину.Они отказались принять идею новых отношений безопасности с Западом, даже несмотря на заверения постсоветского НАТО в стремлении к политическому и военному сотрудничеству.
Противодействие НАТО также сыграло важную роль во внутренней политике России. Путин и другие все чаще использовали пугала НАТО, чтобы сыграть на российских страхах и тем самым заручиться внутренней поддержкой администрации Путина. Это стало особенно актуально после того, как мировой финансовый кризис 2008 года положил конец экономическому буму в России 2000-2008 годов, и Кремль больше не мог оправдывать легитимность режима на основе неуклонно повышающегося уровня жизни.Российская элита вернулась к определению безопасности России в терминах нулевой суммы, рассматривая страны на периферии России как надежные буферы. Они отказывались видеть потенциальные выгоды для России от наличия более безопасных и экономически процветающих стран в Центральной и Восточной Европе. Они не хотели признавать, что НАТО по своей сути является оборонительным союзом, и стремились наладить сотрудничество с Москвой. Им нужен был враг.
Русские и украинцы маршируют за мир в Москве, 2014 год.
Артур Бондарь
В конце 2008 года Россия вторглась в Грузию после длительного периода военных провокаций против кавказского государства. Вторжение на Украину произошло в 2014 году. Обе военные действия были призваны подтвердить претензии России на региональную гегемонию и не дать НАТО сделать Украину и Грузию членами Североатлантического союза. Путин оправдал действия России тем, что защищает русскоязычных жителей, где бы они ни жили.
Россия провела референдум в Крыму 16 марта 2014 года и заявила об этом, получив 83 балла.Явка избирателей 1 процент, 96,77 процента проголосовали за присоединение Крыма к Российской Федерации. Избирателям не был предоставлен выбор оставаться автономной областью в составе Украины в соответствии с нынешней конституционной структурой, вариант, который, как постоянно показывал Международный республиканский институт США в годы до российского вторжения, был одобрен большинством, если не большинством населения Крыма. . Например, в опросе IRI в мае 2013 года 53 процента опрошенных крымчан ответили на вопрос о будущем статусе Крыма, заявив, что они хотят оставаться автономными в Украине; 23% хотели, чтобы их отделили в Россию; и 12% хотели автономии крымских татар в Украине.
Российская политика не должна была идти по конфронтационному пути. Российские эксперты в частном порядке и публично формулировали альтернативный подход, которого Кремль не придерживался. Дмитрий Тренин, директор Московского центра Карнеги, писал в марте 2018 года, например, что политика России не служила интересам России: «С момента начала конфликта на Донбассе формирование украинской политической -Русская платформа. Этого не должно было быть, если бы внешняя политика России была более просвещенной.Возникновение независимой Украины, а также Беларуси — естественный процесс, который России лучше понять и принять как факт.
«Как независимые государства, — продолжил Тренин, — Украина открыто, а Белоруссия в меньшей степени склоняется в сторону Европейского Союза по тем же причинам, что и румыны и болгары. Умная российская политика должна была это увидеть и предложить им концепцию того, как «идти на Запад», не порывая с Россией. Для Украины это слишком поздно, но с Беларусью все еще можно сделать.”
Бронетранспортер на передовой на Донбассе, 2016 г.
Артур Бондарь
Дежурный украинский солдат.
Артур Бондарь
Украинский патриотизм и углубление национального самосознания больше не являются просто главными проблемами, исходящими из традиционных очагов украинского национализма в западных регионах страны. Сейчас они все больше исходят от всей нации, особенно от многих представителей молодого поколения, у которых нет общих воспоминаний о Советском Союзе у их родителей, бабушек и дедушек.
В то же время выросло количество украинцев, поддерживающих интеграцию в Европу. Теперь стало проще получить визу и путешествовать по Европе, включая безвизовые поездки в ЕС. страны-участницы для многих категорий путешественников. Другие преимущества соглашения об ассоциации, подписанного бывшим президентом Петром Порошенко в Брюсселе 27 июня 2014 года, также ощущаются в Украине. Это было основной целью Украины во время и после «оранжевой революции» и оставалось таковой на протяжении большей части президентства Виктора Януковича (февраль 2010 г. — февраль 2014 г.).За время моей работы послом в Украине, что совпало с
годом.Президентство Януковича, Украина и ЕС заключил соглашение об ассоциации и всеобъемлющее соглашение о свободной торговле при поддержке Соединенных Штатов. Внезапное изменение позиции Януковича в ноябре 2013 года, когда он решил не подписывать соглашение об ассоциации и вместо этого стремиться к членству в Российском Евразийском союзе в обмен на ссуду в 15 миллиардов долларов от России, шокировало украинское население. Это привело к протестам на Майдане в Киеве, за которыми последовало жестокое подавление протеста режимом, бегство Януковича в Россию и, как следствие, вторжение России в Крым и военная операция на Донбассе.
Во время моего пребывания в Киеве украинский народ все больше рассматривал связи с Европейским Союзом не только как реализацию европейской судьбы Украины, но и как средство установления верховенства закона внутри самой Украины и устранения неконтролируемой коррупции со стороны украинских и российских олигархов. . В течение многих лет Москва оказывала давление на украинское правительство, заставляя его выполнять ее требования, особенно в энергетическом секторе. Украина была основной транзитной страной для отправки российского газа в Европу. Украинские бизнесмены заключали сделки с российскими государственными фирмами, получая прибыль в качестве посредников при перевалке энергоносителей через Украину.
По иронии судьбы, опосредованная война России на Донбассе и ее подход к Украине в течение последних шести лет сами по себе помогли сформировать гораздо более сильное и более широко разделяемое чувство национальной идентичности и способствовали еще большей народной поддержке независимости Украины и большей интеграции с другими странами. Запад. Действия России в Крыму и на Донбассе в 2014 году вызвали резкое снижение количества позитивно настроенных к России украинцев. С более чем 90 процентов в период 2008-2010 годов он упал до 24 процентов в начале 2014 года.
Однако в этом году отношение, похоже, несколько улучшилось. 15 октября 2019 года газета The Moscow Times сообщила о результатах совместного исследования, проведенного независимым российским Левада-центром и Киевским международным институтом социологии Украины, которое показало, что отношение друг к другу в отношении страны, похоже, улучшается после избрания Президент Владимир Зеленский в мае 2019 года. Согласно исследованию, 56 процентов российских респондентов оценили свое отношение к Украине как «хорошее» или «очень хорошее».Опрос на украинском языке, проведенный 16 мая 2019 года несколькими украинскими организациями, занимающимися опросами и опросами, показал, что в настоящее время существует примерно 60-40 разделенных между украинцами, которые очень или вполне положительно относятся к России, и теми, кто этого не делает. Однако, согласно этому опросу, украинцы по-прежнему гораздо более резко негативно относятся к самому президенту Путину. Лишь 12,6% опрошенных оценили свое отношение к Путину как положительное, 65,6% — как отрицательное и 16,6% — как нейтральное, остальные затруднились с ответом.
Результаты опроса Pew Research Center — «Европейское общественное мнение через три десятилетия после падения коммунизма», опубликованное в октябре 2019 года, — показали, что 79 процентов украинцев положительно относятся к Европейскому Союзу, по сравнению с 11 процентами отрицательными и отрицательными. остальные не определились. Со времени моего пребывания в Киеве поддержка членства в НАТО значительно выросла. Во время моего пребывания на этом посту поддержка членства в НАТО оставалась относительно постоянной на уровне от 23 до 24 процентов. Как сказал мой коллега и бывший У.Посол S. в Украине Стивен Пайфер отметил в статье для Brookings Institution от 6 июня 2019 г., что опросы за последние четыре года показали, что за вступление в Альянс высказалось большинство, а в некоторых случаях даже большинство. Например, опрос, проведенный в январе 2019 года, поддержал 46 процентов против 32 процентов. Очевидно, что война на Донбассе вызвала существенное изменение отношения украинцев к безопасности своей страны.
53-я бригада украинской армии на Донбассе, февраль 2016 г.
Артур Бондарь
Раненый украинский солдат.
Артур Бондарь
Отношения между США и Украиной за последние три десятилетия прошли тернистый путь. Посол Пайфер написал прекрасную историю об этом, Орел и трезубец: американо-украинские отношения в неспокойные времена (Brookings Institution Press, 2017). Он рассказывает, как США смогли убедить Украину передать ядерное оружие со своей территории в Россию для уничтожения, но не смогли убедить украинское руководство провести реформы, необходимые для того, чтобы стать успешным современным европейским государством.У США и Украины также были разногласия по поводу продажи современного оружия и технологий режимам в Иране и Ираке, а также нарушений прав человека внутри Украины.
Тем не менее, несмотря на наши разногласия, США последовательно поддерживали суверенитет и независимость Украины от России, а также территориальную целостность Украины. Администрация Обамы вздрогнула, когда в начале 2010 года президент Янукович заключил сделку с Путиным о продлении срока аренды Россией Севастопольской военно-морской базы в Крыму.В 2014 году администрация Обамы ответила на российское вторжение в Крым жестким набором санкций и, в конечном итоге, военной подготовкой и некоторой несмертельной военной техникой для украинских войск, сражающихся на Донбассе. Администрация Трампа пошла еще дальше, предоставив Украине противотанковые системы Javelin и другие оборонительные системы. Большинство аналитиков приписывают эту поддержку наряду с храбростью и растущим профессионализмом украинских солдат, которые помогли Украине остановить пророссийскую волну на востоке.
Подавляющая победа президента Зеленского на выборах подчеркнула стремление украинцев всех политических мастей к прекращению войны на востоке, к реальным переменам в стране и к интеграции с Западом. В их число входят многие русскоязычные украинцы, проживающие на востоке Украины за пределами Донецка и Луганска, которые голосовали за Зеленского, выходца с Востока из Кривого Рога. Большинство американских аналитиков считают, что его избрание представляет собой триумф демократии и динамичного гражданского общества Украины.Они считают, что Соединенным Штатам следует сделать все возможное, чтобы побудить Зеленского предпринять обещанные им шаги, к которым стремились сменявшие друг друга американские администрации, чтобы построить более демократическую, менее коррумпированную и экономически процветающую страну.
Избрание Зеленского может открыть возможность для урегулирования ситуации на Донбассе и для России выйти из конфликта — при условии, что Кремль захочет уйти. Встреча 9 декабря 2019 года в Париже между президентами Путиным и Зеленским обещала прочное прекращение огня и возможное политическое урегулирование, но прогресс будет зависеть от того, как будет развиваться встреча.На протяжении большей части последних шести лет Москва рассматривала поддержание тлеющего конфликта на Донбассе как полезное средство сдерживания давления на правительство в Киеве и отвлечения его от внутренних реформ, которые ему необходимо проводить. Зеленскому придется осторожно вести переговоры с россиянами. Украинцы выступают за урегулирование конфликта на Донбассе путем переговоров, но они не хотят ставить под угрозу суверенитет Украины и ясно дали понять, что не хотят новых выборов на Донбассе до тех пор, пока не будут выведены российские войска.
Во внутренней сфере Украинская Рада уже приняла важные новые законы о реформе. Это включает, например, закон, отменяющий неприкосновенность членов Рады, который годами использовался политиками и бизнесменами, стремящимися защитить себя от уголовных обвинений в коррупции. Кроме того, новый генеральный прокурор Украины Руслан Рябошапка уже активно борется с укоренившейся в стране коррупцией. Рябошапка имеет большой опыт борьбы с коррупцией; он работал в Transparency International и, как известно, в 2017 году в знак протеста подал в отставку из Национального агентства по предотвращению коррупции.
Рябошапка возразил против критики, особенно в Соединенных Штатах, по поводу того, что Украина по-прежнему захвачена коррупцией. В интервью газете Financial Times от 27 ноября 2019 года генеральный прокурор сказал, что его «беспокоили» ежедневные изображения беззаконной Украины в ходе расследования по делу об импичменте в США. «Это несправедливо… Украина не такая коррумпированная, как ее представляют. … В последнее время мы добились значительного прогресса ». Успех Рябошапки отвечает очевидным интересам Украины и Соединенных Штатов.На самом деле, вероятно, ничто не окажет большего воздействия на развитие Украины и ее отношения с Россией в долгосрочной перспективе, чем построение сильной и менее коррумпированной экономики.
Хотя американская политика по отношению к Украине в целом оставалась последовательной, критики, считающие, что США должны быть более реалистичны в отношении России, постоянно бьют по барабану. Некоторые американские аналитики утверждают, что Вашингтону следует исключить перспективу членства в НАТО для Украины и Грузии в обмен на уход России с Донбасса.Другие рекомендуют Украине уступить суверенитет Крыма России в обмен на финансовые и другие соображения для Украины.
Критики этих подходов утверждают, что они, по сути, признают претензии России на привилегированную сферу влияния в соседних государствах. Они утверждают, что нет никаких гарантий, что поведение России изменится, и что Россия вполне может продолжать свои агрессивные попытки доминировать в регионе. Другие утверждают, что народ Украины (наряду с Грузией и другими странами Центральной и Восточной Европы) просто не приемлет российского господства.Они не хотят уступать территорию России или возвращаться к тому, чтобы быть страной без независимости и свобод, на которые они привыкли рассчитывать.
Военные корабли ВМФ и российские солдаты на вспомогательном быстроходном катере в Севастополе, 2019.
Артур Бондарь
Пограничные сторожевые катера и новенький российский линкор в Севастопольской бухте в Крыму, 2019.
Артур Бондарь
Оглядываясь на свой опыт работы с Россией и Украиной, можно выделить три фактора.
Во-первых, большинство российских чиновников, с которыми я работал, когда был послом в Москве, имели ограниченное представление о том, как Украина изменилась за последние три десятилетия.Служба в Украине непосредственно перед захватом Россией Крыма и агрессия на Донбассе, а затем служба в Москве в течение трех лет после этого почти ежедневно возвращала мне в сознание разрыв между мифической Украиной и реальностью современной Украины. Русские часто смотрели на своих украинских «кузенов» через имперскую призму и не осознавали истинную природу независимости, которая сложилась в стране.
В частности, многие из предположений, лежащих в основе вторжения России на Донбасс, были ошибочными, в частности, что все русскоязычные украинцы хотели быть частью России.Например, идея о том, что русскоязычные этнические украинцы, проживающие на юге Украины, граничащем с Черным морем, приветствовали бы участие в сухопутном мосту, связывающем Крым с Донбассом в рамках новой «Новороссии», основывалась на ошибочном представлении о том, что эти люди хотели быть частью «Новой России». Эта идея уходит корнями в историю завоевания этого края Екатериной Великой и Потемкиным в 18 веке и мало похожа на современную Украину. Более того, я не верю, что большинство официальных россиян действительно понимают отношение украинской молодежи.
Во-вторых, Владимир Путин и правящая в настоящее время элита все еще цепляются за идею о том, что Россия может восстановить свой имперский контроль над Украиной, Грузией и другими независимыми странами бывшего Советского Союза. Хотя аннексия Крыма была чрезвычайно популярна в России после вторжения, люди, похоже, устали от непрекращающейся войны на Донбассе и неуклонно снижающегося уровня жизни, характерного для России с 2014 года. , введением экономических санкций Западом в ответ на агрессию России.
В-третьих, в основе российско-украинской борьбы лежало стремление обеих стран найти новую постсоветскую национальную идентичность в современном мире. Помимо более масштабной геополитической борьбы, поиски определения того, кто является современным русским, а кто современным украинцем, оказались долгим процессом. В обеих странах существует множество концепций и мифов, связанных с этими усилиями. Оба хотят укоренить свою национальную идентичность в прошлом, но будущее, которое они видят для своей страны, совершенно иное.Путин и правящая элита России видят будущее как возрождение своей страны как великой державы с властью в имперском стиле над своим бывшим владением (неясно, сколько россиян разделяют эту точку зрения). С другой стороны, украинцы видят свое будущее как часть западной политики и культуры, как геополитический поворот между Востоком и Западом.
Государственный секретарь США Рекс Тиллерсон и члены делегации США на двусторонней встрече США и России в Москве 12 апреля 2017 г. Справа налево: У.Посол в России Джон Теффт, переводчик Марина Гросс, секретарь Тиллерсон, руководитель аппарата Маргарет Петерлин и старшие советники Брайан Хук и Р. Хаммонд.
Государственный департамент США
На глазах у госсекретаря США Джона Керри президент России Владимир Путин (справа) приветствует посла США Джона Теффта перед встречей в Кремле 15 декабря 2015 года.
Госдепартамент США
Корреспондент New York Times, Нейл Макфаркуар точно охарактеризовал процесс становления русской и украинской национальных идентичностей как «битву статуй» в ноябрьской.4, 2016, статья. В тот день президент России Владимир Путин открыл памятник своему тезке, князю Владимиру Великому, высотой почти 60 футов на Боровицкой площади недалеко от Кремлевских стен в Москве. Рядом с ним стоял Патриарх Кирилл. В свете захвата Россией Крыма в 2014 году и военного вторжения на восток Украины, это открытие было воспринято многими аналитиками как символическое подтверждение националистических претензий России не только на империю, но и на то, что она является политическим и религиозным наследником Киевской Руси. рыхлая конфедерация восточнославянских и финских народов, населявших регион с IX по XIII века.Владимир известен не только как великий политический лидер Киевской Руси, но и как святой в Восточной Православной Церкви. Его крещение в Крыму около 988 года принесло христианство славянским народам региона и используется Москвой для оправдания своих притязаний на Крым.
Между тем, в Киеве еще одна статуя святого Владимира (по-украински — Володомира) стоит с 1853 года на историческом обрыве высоко над Днепром. Святой Володомир отмечается украинским народом как великий князь Киевский, отец украинского народа.Они указывают на создание Киева и других городов региона в XI веке — задолго до того, как Москва стала городом власти и денег — как свидетельство их истинного унаследования наследства Володомира и его семьи. Они также прославляют Святого Володомира за христианизацию Киевской Руси и указывают на Софийский собор, построенный в центре Киева в 11 веке, как на главный центр православия в регионе. Отражая новое ощущение церковной независимости от Москвы, Украинская православная церковь (которая порвала с Русской православной церковью после восстановления независимости Украины в 1991 году) была формально признана автокефальной или независимой Константинопольским патриархом в 2018 году.
Действия России в Крыму и на Донбассе в 2014 году вызвали резкое снижение количества позитивно настроенных к России украинцев.
На решение проблем между Россией и Украиной уйдут годы. Во многом они отражают вызовы продолжающейся постсоветской трансформации Восточной Европы. Понимание причин российско-украинского спора и поиск решений потребуют терпения и твердой дипломатии со стороны Соединенных Штатов и членов Европейского Союза.Мы жизненно заинтересованы в том, чтобы война на Донбассе закончилась таким образом, чтобы полностью сохранить суверенитет и территориальную целостность Украины.
Мы также жизненно заинтересованы в том, чтобы помочь России и Украине научиться жить друг с другом в современном мире. Неконтролируемая ревизионистская политика России в Украине будет и дальше подрывать будущее европейской безопасности и послевоенный порядок, в который мы так много вложили. Аналогичным образом, продолжение поддержки внутренних реформ в Украине, которые обещал Президент Зеленский, и сохранение сильной двухпартийной поддержки продвижения Украины вперед, будет оставаться важным, если мы хотим помочь этой ключевой стране реализовать свой потенциал и стать настоящей моделью для всей Европы. свободно и в мире.
Джон Ф. Теффт — старший офицер дипломатической службы в отставке, завершивший свою более чем 45-летнюю дипломатическую карьеру в качестве посла США в Российской Федерации с 2014 по 2017 год. Ранее он работал послом в Литве (2000-2003 годы). Грузия (2005-2009) и Украина (2009-2013). С 2004 по 2005 год он занимал должность заместителя помощника государственного секретаря по делам Европы и Евразии. Он также служил в Иерусалиме, Будапеште и Риме и был заместителем коменданта Национального военного колледжа в Вашингтоне, округ Колумбия.C. Сейчас он старший научный сотрудник корпорации RAND.
Подробнее …
Обзор НАТО — Независимая и суверенная Украина — ключ к евроатлантической безопасности
Агрессивные действия России против Украины серьезно подорвали евроатлантическую безопасность. Украина конструктивно работает над урегулированием. Но ключом к нормализации отношений между НАТО, Россией и Украиной остается признание Россией суверенитета, независимости и территориальной целостности Украины.Ослабление санкций в отсутствие значительных шагов подорвет доверие к Западу и рискует дальнейшей дестабилизацией.
Шесть лет прошло с тех пор, как Россия незаконно аннексировала Крым, неотъемлемую часть территории Украины. Это был первый случай после окончания Второй мировой войны, когда страна в Европе попыталась силой изменить границы. За этим грубым нарушением международного права последовала дестабилизация Россией востока Украины, где она поддержала боевиков, ведущих войну с украинскими войсками, и направила свои войска.В ответ НАТО твердо поддержало суверенитет и территориальную целостность Украины. Это стало самым большим усилением своей коллективной обороны со времен окончания холодной войны. Он приостановил сотрудничество с Россией, оставаясь открытым для диалога. Западные страны также ввели санкции против Москвы.
Это все еще правильный подход?
На Западе раздаются голоса, выступающие за новый прагматизм в отношениях с Москвой. 1 Кто-то может делать это, чтобы вернуться к нормальным деловым отношениям с Россией.Некоторых может мотивировать понятная озабоченность по поводу рисков, связанных с усилением военных действий. Другие могут полагать, что компромиссы необходимы, потому что Россия нужна для решения многих других вызовов и кризисов, стоящих перед глобальной безопасностью.
Но могут ли эти цели перевесить необходимость поддержки суверенитета и территориальной целостности Украины?
Визит Североатлантического совета в Украину 30 и 31 октября 2019 года продемонстрировал непоколебимую поддержку Украины со стороны НАТО и всех союзников.На снимке: совместная пресс-конференция генерального секретаря НАТО Йенса Столтенберга и президента Украины Владимира Зеленского. © НАТО
Союзники по НАТО четко заявили, что они продолжают верить в то, что партнерство с Россией, основанное на уважении международного права и обязательств, будет иметь стратегическое значение. Но они не могут и не пойдут на компромисс в отношении принципов, на которых зиждется Североатлантический союз и безопасность в Европе и Северной Америке. Россия добровольно присоединилась к основанному на правилах порядку безопасности, который послужил основой безопасности в Европе.Этот приказ, включающий, среди прочего, Хельсинкский Заключительный акт, Парижскую хартию и Основополагающий акт Россия-НАТО, направлен на благо всех стран Европы на основе принципа суверенного равенства и неделимости безопасности. Он не враждебен России и не устарел.
Совершенно неприемлемо явное стремление России отстаивать свои интересы безопасности путем разграничения сфер влияния между крупными державами. Это было бы огромным риском для европейской безопасности.Суверенитет и целостность Украины лежат в основе европейского порядка, основанного на правилах. Его интересы безопасности должны быть полностью приняты во внимание.
Вызовы безопасности, создаваемые напористостью России, кристаллизовались в борьбе Украины за независимость. На протяжении веков украинцы находились под властью внешних сил. Подавляющее большинство ее граждан поддержали независимость на референдуме в декабре 1991 года (92,3% проголосовали за при явке 84%).Вскоре после этого независимость была признана на международном уровне, в том числе и Россией.
Украина, унаследовавшая третий по величине ядерный арсенал в мире, присоединилась к Договору о нераспространении ядерного оружия в качестве государства, не обладающего ядерным оружием, в 1994 году. В поддержку этого Россия, а также США и Великобритания — позже к ним присоединились Китай и Франция — дали гарантии безопасности Украине в рамках Будапештского меморандума. Это включало уважение независимости, суверенитета и существующих границ Украины.
В 1995 году Россия и Украина договорились о разделе Черноморского флота СССР между собой. За этим последовало соглашение о продолжении присутствия российского флота в украинском Крыму. В 1997 году Россия и Украина подписали Договор о дружбе, который тогда назывался «Большой договор». Подписание Основополагающего акта Россия-НАТО и Хартии об особом партнерстве между НАТО и Украиной в том же году еще больше усугубляет исторический контекст. Казалось, что суверенитет и независимость Украины были успешно включены в международные рамки, основанные на уважении международного права.
Некоторое время Украина искала дополнительные ценные бумаги, проводя «многовекторную политику». Преследуя цель членства в НАТО после 2002 года, «внеблоковый статус» был введен, когда Виктор Янукович стал президентом в 2010 году. Вместе с президентом России Дмитрием Медведевым он подписал Харьковский договор в апреле 2010 года, который расширил присутствие ВМФ России в Крыму до 2042 года в обмен на более дешевые поставки российского газа. Расцвет коррупции предоставил Москве дополнительные возможности влиять на украинское государство в эти годы.Между тем, чтобы угодить значительной прозападной части украинского общества, Янукович продолжал официально добиваться более глубокой интеграции с Европейским союзом.
«Многовекторная политика» начала рушиться, как карточный домик, когда Россия вынудила Украину отказаться от Соглашения об ассоциации с Европейским Союзом в 2013 году, установив торговые барьеры против Украины, в частности, позже также предложив Украине кредит в качестве морковь. Массовые протесты на киевской площади Майдан начались после того, как Янукович согласился, что ознаменовало начало конца его президентского срока.Подстрекая его к применению силы против мирных демонстрантов, Москва еще больше способствовала его падению. 2
После военного вторжения в Крым Россия попыталась вернуть себе инициативу. Президент России Владимир Путин воспользовался возможностью взять под свой контроль стратегически важный полуостров и повысить свою популярность у себя дома. Как Путин показал год спустя в документальном фильме 3 , решение было принято в его ближайшем окружении сразу после бегства Януковича в Россию.Политические реалии на полуострове роли не играли. Ни одна крупная политическая сила в Крыму, который имел статус автономии в составе Украины, не выступала за независимость или объединение с Россией. Никакой угрозы для русскоязычного населения не было.
Жертвами действий России стали территориальная целостность Украины и евроатлантический порядок, основанный на правилах. Политика Украины, направленная на решение дилеммы безопасности путем учета интересов России при сохранении европейской карты, провалилась.Серьезность российской угрозы Украине стала еще более очевидной после ее агрессивных действий на востоке Украины. Эти действия показали, что цели Москвы выходят далеко за рамки возможных территориальных претензий. Ни что иное, как суверенитет и независимость Украины были поставлены на карту в войне на Донбассе, которая уже унесла более 13 000 жизней.
Сначала Кремль, возможно, увидел возможность сломать украинское государство, пропагандируя концепцию «Новороссии» («Новая Россия») в отношении южных и восточных регионов Украины.Когда это не удалось, Россия увековечила конфликт на Донбассе, чтобы дестабилизировать Украину, а также подорвать украинское правительство и перспективы европейской и евроатлантической интеграции. По иронии судьбы, агрессивные действия России, вероятно, были той самой причиной, по которой народная поддержка в Украине членства в ЕС и НАТО за это время достигла беспрецедентного уровня. 4
В ответ на агрессивные действия России против Украины западные страны ввели санкции против Москвы.Несмотря на то, что санкции продлевались много раз, некоторые продолжают их критиковать. Однако утверждения о том, что они незаконны или неэффективны, безосновательны.
Появление в Крыму неопознанных солдат («зеленых человечков») стало прелюдией к незаконной аннексии Крыма Россией 18 марта 2014 года и ее гибридной войне на Донбассе на востоке Украины.
Санкции — это законная контрмера против нарушений Россией международного права, позволяющая избежать дальнейшей военной эскалации.Они были тщательно разработаны, чтобы нацеливаться на представителей российской элиты, ответственных за действия, подрывающие или угрожающие территориальной целостности, суверенитету и независимости Украины. Они также делают упор на долгосрочное развитие России в нефтегазовом и банковском секторах, в частности, чтобы заставить российское руководство изменить курс. Они не нацелены напрямую на русское население. Это явно взвешенный ответ. Для сравнения можно утверждать, что контрсанкции России, такие как полный запрет на ввоз продуктов питания из Европейского Союза, имели более непосредственные последствия для простых людей с обеих сторон.
Есть положительные доказательства того, что санкции возымели действие. За очень немногими исключениями государства соблюдали резолюцию 68/262 Генеральной Ассамблеи Организации Объединенных Наций, которая в марте 2014 г. призвала все государства, международные организации и специализированные учреждения не признавать никаких изменений статуса Крыма. А экономические санкции — необходимое средство, чтобы заставить Россию отвечать за свои обязательства по Минским соглашениям, от которых она пытается уклониться.
Ослабление санкций в отсутствие значительных шагов со стороны России серьезно подорвет доверие к Западу.Это не будет способствовать разрешению конфликта, но рискует еще больше дестабилизировать Украину.
Россия является участником Минских соглашений и как таковые несет значительную ответственность за их выполнение. Без поддержки России так называемые «народные республики» в Донецке и Луганске быстро развалились бы. Они представляют собой главное препятствие для урегулирования. Как известно, их «представители» вообще не собираются реинтегрироваться в Украину. 5
Москва настойчиво пытается скрыть свое прямое участие в конфликте, вынуждая Украину установить прямые официальные отношения со своими ставленниками и реинтегрировать спорные территории в Украину с особым статусом.Хотя в Минских соглашениях упоминается «особый статус», урегулирование, которое подорвало бы суверенитет и независимость Украины, явно противоречило бы самой их цели. 6 Напротив, Кремль упорно отказывается даже обсуждать любые перспективы восстановления контроля Украины над своей частью границы.
Пункт 10 Комплекса мер («Минск-2»), который предусматривает вывод иностранных вооруженных формирований, военной техники, а также наемников с территории Украины, также не обсуждается, поскольку Россия продолжает отрицать свое присутствие на Донбассе. и постоянные поставки оружия и техники боевикам.Нарушения режима прекращения огня, в том числе с применением запрещенного тяжелого вооружения, продолжаются. Специальная мониторинговая миссия ОБСЕ по-прежнему жестко ограничивается поддерживаемыми Россией боевиками.
Более того, в то время как Россия оказывает давление на Украину, чтобы она продолжила политический курс Минских соглашений, она способствует фактической интеграции непризнанных «народных республик» в Российскую Федерацию — в частности, вводя российский рубль и массово передавая выдача российских паспортов местному населению.
Союзники постоянно призывали к их полному выполнению всеми сторонами. В то время как Украине, безусловно, есть над чем поработать в соответствии с Минскими соглашениями, Киев приложил огромные усилия для их выполнения. В соответствии с обязательством президента Порошенко был принят закон об «особом статусе» и амнистии. Он готов к реализации, как только позволит ситуация с безопасностью. Начались разговоры о перспективах местных выборов на Донбассе.
После 16-часовых переговоров лидеры Беларуси, России, Германии, Франции и Украины — (слева направо) Александр Лукашенко, Владимир Путин, Ангела Меркель, Франсуа Олланд и Петр Порошенко — согласовали новое соглашение о прекращении огня для Восточной Украины в Столица Беларуси Минск, 12 февраля 2015 года.(Предыдущее соглашение о прекращении огня в Минске было отменено через несколько дней после его подписания 5 сентября 2014 г.) © Wikipedia
Президент Зеленский также сделал мир на Востоке своим приоритетом и взял на себя ответственность. В своей инаугурационной речи в мае 2019 года он заявил: «Не мы начали эту войну. Но это мы должны закончить это ». С тех пор он прилагает усилия, чтобы сосредоточить внимание на человеческом факторе и вернуть сердца и умы людей в зоне конфликта.Он согласился на разведение войск в трех пилотных зонах. Несмотря на большое общественное сопротивление в Украине, в октябре 2019 года он принял так называемую «формулу Штайнмайера», предложенную президентом Германии Франком-Вальтером Штайнмайером еще в 2016 году, когда он был министром иностранных дел, которая предусматривает реализацию «особого статуса». в некоторых районах Донбасса после местных выборов в соответствии с украинским законодательством и международным мониторингом.
Очевидно, что борьба за независимость остается национальной задачей Украины.Украинцы должны решить, как восстановить территориальную целостность, не подрывая суверенитет и независимость. Украинцам нужно и нужно уметь решать собственное будущее. Они ясно дали понять, что хотят жить в процветающей и мирной стране, прочно закрепившейся среди европейских демократий, приверженных общим ценностям. В будущем большинство видит страну в Евросоюзе и НАТО.
Борьба за независимость Украины имеет внутреннее измерение, которое не менее важно, чем внешнее.На протяжении десятилетий отсутствие структурных реформ, коррупция, корыстные интересы и слабое верховенство закона ослабили перспективы Украины в плане развития и устойчивости к гибридным атакам. Они также являются результатом отсутствия стратегической ориентации ее руководства на протяжении многих лет.
Некоторые все еще могут верить, что Украина может выполнять «функцию моста» между Россией и Западом. Но после событий на Украине и в других местах ключом к нормализации отношений между НАТО, Россией и Украиной остается безоговорочное признание Россией суверенитета, независимости и территориальной целостности Украины.Ключ к урегулированию конфликта на востоке Украины лежит за Москвой.
Кроме того, тот факт, что Россия распространила свое агрессивное поведение на другие регионы мира и начала серию гибридных атак на западные страны, не оставляет никаких оснований для какой-либо нормализации отношений между НАТО и Россией. Для этого потребуются четкие конструктивные изменения в действиях России, демонстрирующие соблюдение международного права и ее международных обязательств и ответственности.Ясно, что это должно начаться с изменения поведения России по отношению к Украине. Потребуется стратегическое терпение, пока Москва не будет готова поддержать долгосрочное решение.
Украина продолжает нуждаться в поддержке Запада.
Заявление Президента Украины
Южная лужайка
15:39 EDT
ПРЕДСЕДАТЕЛЬ: Всем добрый день.
В Нидерландах, Малайзии, Австралии и других странах мира семьи все еще пребывают в шоке из-за внезапной и трагической гибели почти 300 близких, бессмысленно убитых, когда их гражданский авиалайнер был сбит над территорией, контролируемой поддерживаемыми Россией сепаратистами в Украине. .Эти скорбящие семьи и их народы — наши друзья и союзники. И несмотря на наши молитвы и наше возмущение, Соединенные Штаты продолжают делать все, что в наших силах, чтобы помочь вернуть домой их близких, поддержать международное расследование и обеспечить правосудие.
Однако после сбития Россия и ее доверенные лица на Украине отказались сотрудничать со следствием и не воспользовались возможностью, чтобы найти дипломатическое решение конфликта на Украине. Эти поддерживаемые Россией сепаратисты продолжали вмешиваться в расследование авиакатастрофы и подделывать доказательства.В этом районе продолжают сбивать украинские самолеты. И из-за их действий десятки мирных жителей Украины продолжают без нужды гибнуть каждый день.
Между тем Россия продолжает поддерживать сепаратистов, поощрять их, обучать и вооружать. Спутниковые снимки, а также информация, которую мы рассекретили в последние дни, показывают, что силы внутри России нанесли артиллерийские удары по Украине — еще одно серьезное нарушение суверенитета Украины. И у нас есть информация о том, что Россия продолжает наращивать свои силы у границы с Украиной и что этим сепаратистам через границу было переброшено все больше российской военной техники, включая артиллерию, бронетехнику и средства ПВО.
С самого начала кризиса на Украине Соединенные Штаты работали над созданием сильной международной коалиции для поддержки Украины, ее суверенитета, территориальной целостности, ее права определять свою судьбу и усиления давления на Россию в связи с действиями, которые подорвали суверенитет, территориальную целостность и способность Украины принимать собственные решения. Ядро этой коалиции — Соединенные Штаты и наши европейские союзники.
В последние дни я продолжал тесно координировать свои действия с нашими союзниками и партнерами, чтобы обеспечить единый ответ на сбитие рейса 17 Malaysian Airlines и продолжающееся вооружение сепаратистов Россией.И я несколько раз разговаривал с премьер-министром Нидерландов Рютте и премьер-министром Австралии Эбботтом.
Вчера у меня была возможность поговорить с премьер-министром Соединенного Королевства Камероном, президентом Франции Олландом, канцлером Германии Меркель и премьер-министром Италии Ренци. Мы едины в том, что ситуация на Украине должна быть урегулирована дипломатическим путем и что суверенная, независимая Украина не представляет угрозы интересам России. Но мы также ясно дали понять, как и я много раз, что, если Россия продолжит свой нынешний путь, цена для России будет продолжать расти.И сегодня это напоминание о том, что Соединенные Штаты имеют в виду то, что говорят. И мы сплотим международное сообщество в борьбе за права и свободы людей во всем мире.
Сегодня, основываясь на мерах, о которых мы объявили две недели назад, Соединенные Штаты вводят новые санкции в ключевых секторах российской экономики: энергетике, вооружениях и финансах. Мы блокируем экспорт определенных товаров и технологий в российский энергетический сектор. Мы распространяем наши санкции на большее количество российских банков и оборонных компаний.И мы формально приостанавливаем кредитование, которое стимулирует экспорт в Россию и финансирование проектов экономического развития в России.
В то же время Европейский Союз присоединяется к нам в введении серьезных санкций против России — ее самых значительных и широкомасштабных санкций на сегодняшний день. В финансовом секторе ЕС перекрывает определенное финансирование государственных банков в России. В энергетическом секторе ЕС прекратит экспорт определенных товаров и технологий в Россию, что затруднит разработку Россией своих нефтяных ресурсов в долгосрочной перспективе.В оборонном секторе ЕС запрещает импорт и экспорт новых вооружений и прекращает экспорт чувствительных технологий российским военным пользователям.
И поскольку мы тесно координируем наши действия с Европой, санкции, которые мы объявляем сегодня, будут иметь еще больший ущерб.
Итак, действия России на Украине и уже введенные нами санкции сделали слабую российскую экономику еще более слабой. Иностранные инвесторы уже все больше держатся подальше. Еще до наших сегодняшних действий ожидалось, что из России уйдет почти 100 миллиардов долларов капитала.Энергетический, финансовый и оборонный секторы России испытывают боль. Прогнозы экономического роста в России близки к нулю. Крупные санкции, о которых мы сегодня объявляем, будут продолжать усиливать давление на Россию, в том числе на друзей и компании, которые поддерживают незаконные действия России на Украине.
Другими словами, сегодня Россия снова изолирует себя от международного сообщества, отбрасывая десятилетия назад подлинного прогресса. И не обязательно до этого доходить — не обязательно до этого.Так быть не должно. Это выбор, который сделала Россия и, в частности, президент Путин. По-прежнему остается лучший выбор — выбор деэскалации, выбор присоединения к миру в дипломатическом решении этой ситуации, выбор, в котором Россия признает, что она может быть хорошим соседом и торговым партнером с Украиной, даже если Украина также развивает связи с Европой и другими частями мира.
Я собираюсь и дальше вовлекать президента Путина, а также президента Порошенко и наших европейских партнеров в поиск такого дипломатического решения.Но для России важно понимать, что, тем временем, мы продолжим поддерживать народ Украины, который избрал нового президента, который углубил свои связи с Европой и Соединенными Штатами, и что путь к мирному урегулированию этот кризис предполагает признание суверенитета, территориальной целостности и независимости украинского народа.
Сегодня люди Украины, надеюсь, еще раз видят, что Соединенные Штаты держат свое слово. Мы собираемся и дальше вести международное сообщество в нашей поддержке украинского народа, мира, безопасности и свободы, которых он очень заслуживает.
Большое спасибо.
Q Это новая холодная война, сэр?
ПРЕДСЕДАТЕЛЬ: Нет, это не новая холодная война. Что это такое, это очень специфический вопрос, связанный с нежеланием России признать, что Украина может прокладывать свой собственный путь.
И я думаю, что если вы послушаете президента Порошенко, если вы прислушаетесь к украинскому народу, он постоянно говорит, что стремится к хорошим отношениям с Россией. Чего они не могут смириться, так это того, что Россия вооружает сепаратистов, которые ведут ужасно разрушительную деятельность внутри Украины, тем самым подрывая способность Украины мирно управлять собой.Это то, что ни одна страна не должна принимать.
И чем раньше русские осознают, что лучший шанс для них иметь влияние внутри Украины — это быть хорошими соседями и поддерживать торговлю и коммерцию, а не пытаться диктовать, к чему украинский народ может стремиться, превращая Украину в вассальное государство для России. — чем раньше президент Путин и Россия признают это, тем скорее мы сможем разрешить этот кризис способами, которые не приведут к трагическим человеческим жертвам, которые мы наблюдали на востоке Украины.
Q Пока санкции не остановили Владимира Путина. Достаточно ли санкций? А вы планируете летальную помощь Украине?
ПРЕДСЕДАТЕЛЬ: Имейте в виду, что проблема здесь не в способности Украины бороться с сепаратистами. Они лучше вооружены, чем сепаратисты. Вопрос в том, как предотвратить кровопролитие на востоке Украины. Мы пытаемся этого избежать. И главный инструмент, которым мы можем повлиять на поведение России на данном этапе, — это влияние, которое она оказывает на ее экономику.
Тот факт, что мы видели, как европейцы, у которых есть реальная, законная экономическая озабоченность по поводу разрыва определенных связей с Россией, активизируются так, как они это делают сегодня, я думаю, это показатель того, как теряется терпение, которое Европа проявляет к приятным словам президента Путина, которые не подкреплены действиями, но также и признанием в результате того, что произошло с рейсом Malaysian Airlines, что трудно избежать распространения того, что происходит в Украине, на всех европейцев.
Итак, мы думаем, что сочетание более жестких санкций США и Европы окажет большее влияние на российскую экономику, чем мы видели до сих пор. Очевидно, мы не можем в конечном итоге заставить президента Путина видеть более ясно. В конце концов, это то, что президент Путин должен делать — в одиночку. Но что мы можем сделать, так это убедиться, что мы увеличили затраты на действия, которые, я думаю, не только разрушительны для Украины, но в конечном итоге будут разрушительными и для России.
Хорошо. Ребята, мне пора.
КОНЕЦ
15:49 EDT